Як батькам реагувати на неправду дитини - Наймолодшим - Батьківські університети - Каталог файлів - Урок математики               
Головна » Файли » Батьківські університети » Наймолодшим

Як батькам реагувати на неправду дитини
16.02.2016, 20:53

Як батькам реагувати на неправду дитини

Подумайте про ті моменти вашого життя, коли ви брехали, і про те, чому ви це робили. Ви побоювались того, що станеться, якщо ви скажете правду? Хвилювались через реакцію людей, які вас оточують? Чи не хотіли потрапити в халепу? Чи вам просто було соромно? Можливо, вам здавалось, що буде легше приховати правду, ніж боротись з її наслідками? Ви відчували, що ваш співрозмовник не готовий почути правду? Чи ви брехали просто тому, що самі тоді ще не знали правди? А може, ви просто дуже хотіли видати бажане за дійсне?
Якими б не були причини, пам'ятайте про свій непростий шлях до правди тоді, коли, вибудовуючи з дітьми відносини, гідні взаємної довіри, ви станете перед вибором, як відреагувати на їх щойно висловлену неправду та як спонукати їх шукати й казати правду.
Коли батьки виявляють, що їхні діти брешуть, вони, як правило, відчувають великий подив, сум'яття, іноді скепсис, здивування, роздратування або гнів, до того ж в основі їх емоційного відгуку часто лежить смуток. Ми інтуїтивно знаємо, що правда – це ключ до встановлення й розвитку довірливих взаємин. Ми знаємо, що без правди опинимось на неоднозначній і слизькій доріжці. Без правди стає все важче пізнавати й довіряти один одному, оскільки брехня як перешкода стоїть на шляху до близькості й тісного зв'язку з дорогою людиною.
Отже, що робити батькам, коли вони виявляють дитячу неправду? Як із цим боротись, запобігати, виліковувати й коригувати? Далі у статті пропонуються тринадцять способів запобігання, а також реагування батьків на брехню своїх дітей.
1. Розпізнавайте те, що ховається за брехнею. Одне з найглибших зрушень у наших поглядах і способі взаємодії з дітьми відбувається тоді, коли ми розуміємо, що в їхніх словах і діях є раціональне зерно, справжній зміст. Цей «сенс» не обов'язково присутній в їх міркуваннях, логіці або чіткому спілкуванні. Але дії дітей завжди обумовлені певною причиною. Вони ніколи нічого не роблять просто так. Їхні дії завжди осмислені. Тому завдання й відповідальність дорослих полягають у тому, щоб розкрити справжню причину, глибше зрозуміти своїх дітей, краще почути та з'ясувати, у чому полягає «сенс» їх дій. Доки вони вивчають нашу мову, ми повинні засвоїти їхню мову. Тобто в контексті даної статті нам необхідно зрозуміти, що саме вони кажуть, коли брешуть. У цьому теж полягає спілкування з дитиною. Коли ми чуємо справжній контекст, завуальований у брехню, то оволодіваємо більшою кількістю інструментів, необхідних для більш грамотної відповіді.
2. Ураховуйте віковий етап розвитку дитини. Ми (дорослі й діти) послідовно проходимо через різний вік і вікові етапи. У міру зростання й розвитку також розвиваються наше розуміння, оцінка фантазій, вигадок й реальності. Отже, коли ви маєте справу з дитиною, яка, на вашу думку, бреше, важливо враховувати рівень її розвитку. Коли трирічний хлопчик каже: «Моя бабуся дуже, дуже стара, їй 200 років! Вона скоро помре», то він не бреше, він просто висловлює свою суб'єктивну думку та враження, які він, можливо, ввібрав, спостерігаючи за реакцією близьких дорослих на свої слова. Або коли чотирирічна дівчинка категорично наполягає на тому, що вона «дійсно бачила щось чарівне позаду он тієї скелі», вона, граючи, намагається визначити межу між вигадкою та реальністю. З іншого боку, коли восьмирічна дитина заперечує, що грала на своєму планшеті в той час, коли повинна була закінчити домашню роботу, вона прекрасно усвідомлює різницю між тим, що дійсно сталось, і тим, про що вона повідомляє. Різні етапи розвитку вимагають різних реакцій дорослих.
3. Звертайте увагу на всі численні способи, за допомогою яких ваша дитина виражає себе, а не тільки на її слова. Ми можемо бути чесними з іншими людьми лише настільки, наскільки ми чесні з самими собою. Тому здатність дитини бути чесною пов'язана з рівнем її самосвідомості й самопізнання. У відповідь на ваше запитання «Як у тебе справи, як пройшов твій день?» ваш син може сказати: «У мене все в порядку» або «Чудово», але зробить це не для того, щоб обдурити вас або приховати події, що відбулись насправді, а тому, що його почуття занадто складні й заплутані, щоб він міг висловити їх словами. Він насправді достеменно не знає про те, як почуває себе, тому відповідь «прекрасно» може бути кращим з того, що він здатний підібрати в даний момент. Це ще одна причина, чому так важливо звертати увагу на численні способи, якими дитина намагається донести правду, – на вираз обличчя, міміку, жести, пози тіла, малюнки, музику, енергетику й т. п.
4. Зв'язок з дитиною – це перший пріоритет батьків. Зв'язок – це необхідна основа того, щоб казати правду, це ґрунт, на якому виростає чесність. Дитина, яка відчуває глибокий зв'язок з батьками, хоче ділитись з ними всім, що лежить у неї на серці. Вона хоче й навіть відчуває потребу в тому, щоби поділитись своїми думками та хвилюваннями. Зв'язок – це найсильніший, найнадійніший профілактичний засіб проти брехні. Приділяйте йому час. Не допускайте компромісів у питаннях побудови та збереження зв'язку, теплої особистої прихильності.
5. Підтверджуйте слова справами. Демонструйте чесність на власному прикладі. Діти вчаться в основному за допомогою повторення за дорослими. Фахівці кажуть: «Не турбуйтесь про те, що діти ніколи не слухають вас. Турбуйтесь про те, що вони завжди спостерігають за вами». Тому звертайте увагу на відповідність ваших слів і вчинків. Коли ви обіцяєте дитині: «Я повернусь за кілька хвилин», наскільки точна ваша заява? Чи відповідають ваші слова діям? Постарайтесь бути послідовними у своїй чесності й точними у своїх словах. Якщо, наприклад, ваш син просить вас у вихідні відвідати його футбольний матч, а ви не впевнені, що зможете виконати його прохання, скажіть щось на зразок: «Я намагатимусь встигнути» або «Нагадай мені, будь ласка, про це пізніше, щоб ми запланували мій похід», не обмежуйтесь формальним «Звісно». Ставтесь до того, що ви кажете, як до чогось священного й намагайтесь висловлюватись мудро й далекоглядно.
6. Починаючи з віку приблизно шести-семи років, учіть дитину, що свобода нерозривно пов'язана з відповідальністю. Природний процес дорослішання передбачає збільшення ступеня свободи, а також підвищення рівня відповідальності. Дитина в міру зростання повинна знати, що коли вона зловживає свободою слова (вводить в оману або ображає інших людей), на неї очікують закономірні наслідки: їй починають менше довіряти, і з часом це може негативно відбитись на ній та якості її життя. Коли ви ловите дитину на брехні, обговорюйте з нею способи того, як вона може виправитись. Як вона може знову домогтись вашої довіри? Знайдіть способи відновити «спалені мости». І якщо ви самі збрехали дитині, неодмінно вибачтесь, візьміть на себе відповідальність за свій учинок і теж намагайтесь виправитись. Чітко поясніть дитині, що спочатку всі гідні довіри, але коли людина дорослішає, вона повинна завоювати привілей користуватись довірою близьких, друзів і потім дбайливо підтримувати її.
7. Стати надійним притулком, привітним вмістилищем будь-якої інформації. Це не означає, що ви повинні погоджуватись з усім, що каже вам дитина. Це означає, що коли ваша дитина відчуває, що ви закриті, критичні, стурбовані або, можливо, занадто гостро реагуєте на якесь конкретне запитання, вона може легко відмовитись від розповіді вам про те, що в неї зараз на душі. Один з найкращих способів гарантувати, що дитина буде завжди розповідати вам про те, що відбувається в її житті, це помічати ті моменти, коли ви самі завмираєте й ціпенієте, зніяковіло сприймаючи ту чи іншу тему, і боротись з цими почуттями. Сміливо зустрічайте неприємні теми, «розморозьте» себе – чи це питання сексуальності, грошей, влади, релігії, чи будь-якої сфери життя, де ви відчуваєте себе некомфортно. Для цього потрібна постійна робота, почати яку необхідно негайно.
Багатьох матерів лякають і шокують несподівані запитання доньок підліткового віку на сексуальні теми. У цьому випадку, якщо ви відчуваєте заціпеніння й нездатність чітко відповісти на поставлене запитання, просто скажіть: «Донечко, дай мені деякий час, а потім я вислухаю все, що ти хочеш мені сказати та про що хочеш спитати». Зробіть кілька глибоких вдихів, пригадайте свою обіцянку бути відкритою для розмов з дитиною на будь-які теми, а потім приділіть доньці всю свою увагу. Радійте своєму зв'язку з нею та знанню її інтересів, не захищайте себе від тих почуттів, які приносить непроста тема розмови. Прислів'я «Істина робить вас вільними» універсальна як для матері, так і для дитини. Чим більше ми розкріпачуємось, тим вільнішими стаємо.
8. Пояснюйте дітям цінність уміння казати правду. Прищеплення моральних цінностей – це величезна частина виховання. Якщо ви не зробите цього, замість вас свої цінності дитині передасть хтось інший – однолітки, засоби масової інформації, Інтернет, суспільство в цілому. Отже, як ви ставитесь до правди? Відкрито й довірливо розмовляйте з дитиною, розповідайте їй про непорушність слова й цінності угод. Будь-яке слово щось означає, і ми покладаємось на слова, дізнаючись про те, що відбувається в житті один одного. Домовленості й угоди священні, вони мають велике значення, до них необхідно ставитись з повагою (якщо ви не досягли нових домовленостей або не виникла виняткова ситуація). Ми повинні довіряти словам один одного, інакше дуже важко довіряти взагалі. Навчайте своїх дітей того, наскільки простіше завжди казати правду. Як проникливо зауважив Вальтер Скотт: «Ох, яку складну павутину ми плетемо, коли обманюємо в перший раз». Це павутина, в якій ми самі швидко заплутуємось і губимось. Укажіть дітям на цей аргумент і допоможіть усвідомити ефект, який звільняє і приносить полегшення, те добро, яке несе в собі правда.
9. Не бійтесь бути вразливими. Розповідайте дітям про те, що ви покладаєтесь на них і сподіваєтесь, що вони кажуть правду. Ви залежите від їх готовності ділитись. Ви, звісно, можете багато про що здогадуватись, але насправді лише вони можуть розповісти або не розповісти вам правду. Зміцнення довіри між вами вимагає спільних зусиль. Просіть вибачення за будь-який прояв власної нечесності. Розглядайте це як спільну подорож дорогою правди.
10. Усвідомте, що є Істина і є суб'єктивна правда. Ми постійно зіштовхуємось з останньою й реагуємо так, ніби маємо справу зі щирою правдою. Якщо ви замислитесь про те, що ви глибоко й по-справжньому вважаєте істиною – без будь-яких найменших сумнівів, наприклад, «Любов – це ніжність», ваш список, швидше за все, буде не дуже довгим. Розуміння цього не робить усе інше відносним, але ставить будь-яке твердження в контекст і допомагає вам у будь-який момент зрозуміти, що те, що ви сприймаєте як брехню, насправді може бути просто іншою суб'єктивною правдою. І що суб'єктивних «істин» може бути кілька. Отже, коли ви не впевнені, чи каже дитина правду, не поспішайте з висновками та звинуваченнями. Спочатку все з’ясуйте. Спробуйте дізнатись, який «зміст» вона вкладає у свої слова та чому вона це робить.
11. Знаходьте час і місце, щоб вислуховувати дитину... її дрібні й великі проблеми.Іноді слова не приходять, а іноді простіше розмовляти під час ходьби пліч-о-пліч, а не сидячи один навпроти одного... З'ясуйте, яка ситуація найкраще підходить, щоб дитина почала ділитись з вами, і приділіть цьому час, знайшовши для бесіди необхідний простір.
12. Розмежовуйте поняття про людину та її поведінку. Коли ви ловите дитину на брехні, боріться із брехнею й не називайте її брехуном. Ярлики «затискають» людину й часто призводять до виникнення почуття сорому. Треба спокійно й чітко викривати брехню як спосіб поведінки, при цьому не звинувачуючи й не засуджуючи саму дитину, тоді це призведе до усвідомлення, відповідальності й можливості позитивних змін. Висловлюйте свою заклопотаність і розчарування поведінкою дитини й одночасно своє тверде переконання в тому, що вона хороша людина, здатна казати правду й демонструвати сміливість і чесність. Це буде її мотивувати на покращення своєї поведінки й допомагати засвоювати та зміцнювати усвідомлення того, що вона може стати ще більш надійнішою.
Якщо дитина відчуває почуття провини – почуття того, що вона зробила щось неправильно й може все виправити, – це нормально. Жаль – це важлива частина корекції поведінки в процесі дорослішання. З іншого боку, сором з'являється через негативне судження про особу дитини, він пригнічує її, примушує відчувати себе непотрібною, маленькою, бездіяльною та заважає дитині вирости впевненим радісним правдолюбом.
13. Створіть коло довіри. У міру того як наші діти ростуть і стають підлітками, у них часто бувають періоди, протягом яких вони не схильні відкрито ділитись з батьками. Якщо ви допоможете їм налагодити зв'язок і довірливі відносини з іншими дорослими людьми, ці люди стануть для ваших дітей частиною сім'ї. Діти зможуть звертатись до цих кровних родичів або «визнаних» близьких людей у важкі часи, при прийнятті важливих рішень або просто, щоб ділитись тим, що з ними відбувається. Таким чином, батьки зможуть не турбуватись про чесність дитини, знаючи, що є люди, які глибоко переймаються її життям і користуються її повною довірою.
Коли діти подорослішають, засвоять значення чесності й набудуть звичку казати правду, почніть знайомити їх з більш тонкими нюансами правди, які включають вправні способи висловлювати й подавати її, з огляду на готовність співрозмовника почути цю правду та ступінь можливого травмування у випадку його неготовності до неї, а також зважувати різні точки зору. Як сказав Вольтер: «Усе, що ви кажете, повинно бути правдою. Але не всю правду варто казати!».
Категорія: Наймолодшим | Додав: 01122011 | Теги: Як батькам реагувати на неправду ди
Переглядів: 79 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]