Нестача спілкування приводить до нерозуміння й конфліктів

Чи знаєте ви, що в будні 72 відсотки батьків спілкуються зі своїми дітьми менш ніж годину на добу і стільки ж часу у вихідні – 55 відсотків? А де знайти вільну хвилинку? – запитаєте ви. – Копійку треба заробляти. Так воно зазвичай і є. Проте наслідки потім невтішні. Саме через нестачу спілкування й виникають нерозуміння між батьками й дітьми, а іноді й серйозні конфлікти. Знайти спільну мову між поколіннями намагалися 300 делегатів Всеукраїнського форуму «Батьки і діти». Серед учасників – представники батьківської громадськості, голови піклувальних рад, лідери учнівського самоврядування, працівники органів управлінь освітою й педагогічні працівники загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів з усіх регіонів України.

 

Не чекати, коли дитина стане схожою на батьків, а допомогти їй стати собою. Саме такий висновок можна було почути і з вуст багатодітних матерів, і учнівських лідерів

У ФОРМАТІ ТОК-ШОУ

Особливо цікаво було почути виступи ді­тей, які самі через років десять стануть батьками. Судячи з їхніх виступів, мату­сями й татусями вони будуть гарними.

Модератор форуму, керівник Голов­ної редакції культурологічних програм ДТРК «Всесвітня служба» УТР Людми­ла Томашпольська у вступному слові за­уважила, що проблем як у дітей, так і батьків вистачає. «Хтось тільки-но пішов до школи, а хтось її закінчує – робить життєвий вибір і вступає до ВНЗ. Однак чи не найбільше проблем завше було у взаєминах і спілкуванні дорослих і їхніх чад. Чи поділяють сучасні діти думки й побажання своїх батьків – ось що ці­каво почути і проаналізувати».

Зібрання відбулося у форматі… ток-шоу. Тут були свої умови й правила. Під час кожного тематичного блоку сло­во надавалось дітям і батькам, а також членам експертної групи в складі заступ­ника міністра освіти і науки, молоді та спорту Бориса Жебровського, уповнова­женого Президента України з прав ди­тини Юрія Павленка, заступника голови Національної ради України з питань те­лебачення і радіомовлення Лариси Му­драк, начальника Управління криміналь­ної міліції у справах дітей МВС України Олексія Лазаренка, директора Інституту психології НАПН України імені Григорія Костюка Сергія Максименка.

МИ – ІНШЕ ПОКОЛІННЯ

Голова батьківського комітету одеської гімназії № 7 Леся Крохінова виховує сімох дітей, шестеро з яких – непо­внолітні. На запитання, чи хоче, щоб доньки й сини були схожими на бать­ків, багатодітна мама відповідає, що діти вже інші, й потрібно навчитися прийма­ти й розуміти їх такими, якими вони є.

– У позаминулому році ми зрозумі­ли, що діти в чомусь переросли нас із чоловіком, – розповідає пані Леся. – І мені не соромно визнати, що ми пішли на спеціальні курси, де батьків навчають бути сучаснішими, розумнішими. Та за­вжди мрієш, аби вони стали кращими, успішнішими, були здоровими. Звичай­но, багато залежить від нас. Коли ми приводимо дитину до першого класу – створюємо їй коло спілкування. Ми це розуміли, тому до вибору школи підхо­дили обережно: шукали місце з особли­вою атмосферою й серйозним педагогіч­ним колективом. І знайшли таку школу.

– Всім відомо, що батьки заклада­ють фундамент морально-етичних цін­ностей, – каже учениця 10 класу НВК № 138 м. Дніпропетровська, заступник голови міського парламенту дітей Ва­лерія Соболенко. – А потім протягом усього життя чи постійно спостерігають або беруть участь у формуванні наших соціальних орієнтирів. Свій вибір ми, безумовно, робимо самі, але завжди ра­зом з батьками, або погоджуючись з ними, або ні. Чи будемо ми такими, як наші батьки? Ні – тому що ми інше по­коління. Так, тому що ми їхні діти. На­певно ні, тому що не хочемо повторю­вати помилки дорослих. Але й так, тому що теж будемо батьками.

ДОПОМОЖІТЬ СТАТИ СОБОЮ

Не чекати, коли дитина стане схожою на батьків, а допомогти їй бути собою – такий висновок можна було почути з вуст багатодітних матерів і учнівських лідерів.

– Найважливіше у відносинах бать­ків і дітей – чи батьки чують своїх дітей і готові допомогти, чи готові вислухати й сприяти їм, – вважає Уповноваже­ний Президента України з прав дитини Юрій Павленко. – Негативна поведін­ка, звички й інші проблеми виникають, коли бракує спілкування. Для дитини найосновніше не кількість благ, які ви пропонуєте, не кишенькові гроші, а чи навчили ви її поважати інших. Тоді й вона поважатиме вас. А дитячу любов купити неможливо. Ще один фактор – довірливі, чесні відносини. Думаю, що можна їсти «баланду» й бути гарними батьками й дітьми у відношеннях одне з одним. А можна у восьмому класі да­рувати «Порш» і при цьому дитина «по­силатиме» своїх батьків, відмовляючись з ними спілкуватися.

ПОПУЛЯРНА КОНФЛІКТОЛОГІЯ

І ВИМОГИ СТАРШИХ, І ПОГАНІ КОМПАНІЇ…

Батьки й дитина – ближчих людей немає, хоча й не завжди. Що роз’єднує їх? Якою є природа їхніх конфліктів? Що може трапитись у родині, аби дитина припинила розмовляти з батьками чи, не дай Боже, пішла з дому?

ГОВОРИТИ НЕПРАВДУ НАВЧАЮТЬСЯ В НАС ІЗ ВАМИ

Голова міської ради батьків­ського самоврядування Іва­но-Франківська Петро Хмельовський виокремлює кілька причин конфліктів у родині, які називають діти.

Зокрема, це різні погляди на життя, несправедливість бать­ківських вимог, поганий ха­рактер батьків і їхня поведін­ка (скандали, шкідливі звички), успішність у школі. Ще діти називають власний характер, шкідливі звички. Причиною конфлікту може бути й те, що дитина мало допомагає по гос­подарству, а також її зовніш­ній вигляд.

Батьки можуть не схвалюва­ти компанію сина чи доньки. Хоч учні назвали цю причину серед останніх, недооцінювати її не можна. Досвід показує: в компаніях дитина вперше про­бує алкоголь чи наркотики. Пан Петро вважає, що причини кон­фліктів передусім не внутріш­ні, а зовнішні, й полягають в економічній площині, зокрема, в невлаштованості сімей. Пред­ставник батьківської громад­ськості пропонує ввести єдину соціальну пільгу для батьків, які виховують дітей. Ось тільки як контролювати, куди витрачати­муться кошти?

Є ще й така думка. Голова Асоціації батьківських громад­ських організацій Кіровоград­ської області, директор Цен­тру естетичного виховання «Натхнення» Світлана Хлопотіна вважає, що батьків і дітей роз’єднують два аспекти – не­увага й неповага:

– Неувага може бути з будь-якої сторони – чи вчительської, чи батьківської. Батьки й матері сваряться, бо загнані в заробіт­ках. А втомлений педагог про­тягом багатьох годин працює в переповнених класах. Як на­слідок, дитина відчуває до себе неповагу, бо її не спитали за­йвий раз, не вислухали в школі, вдома. Причина конфліктів – у нас з вами самих. Діти все не з космосу беруть, вони навча­ються говорити неправду в до­рослих. Ми повинні бути від­вертими, щирими, знаходити потрібні слова, переконувати кожного дня, насамперед влас­ним прикладом.

ЩЕ ДИТИНА ЧИ ВЖЕ ДОРОСЛИЙ?

А що думають підлітки? Член обласної ради старшокласни­ків, учень 10 класу ЗОШ № 29 м. Чернігова Дмитро Журко як приклад наводить дві крайності: інколи батьки ставляться до під­літка ще як до дитини, а іноді ніби пропускають період дорос­лішання і вважають підлітка до­рослою людиною. Впевнені, що в нього вже є достатній рівень відповідальності. Через ці не­порозуміння й виникають кон­флікти.

А на думку голови обласної ради старшокласників, учня 11 класу Сумської ЗОШ № 27 Ста­ніслава Крупського, найосновніша проблема – що діти й батьки не можуть домовитись.

– Ми дуже схожі на бать­ків, – вважає Стас. – Проте живемо в різні часи, в нас змі­нені інтереси й цінності. Сьо­годні батьки дуже мало часу спілкуються з синами й донь­ками. І дитина втрачає тілесний і емоційний контакт.

УЧЕНЬ І ЗАКОН

НАЙЧАСТІШЕ КРАДУТЬ МОБІЛКИ

Нерозуміння в родині – лише верхівка айсберга. Скільки ді­тей покинуто напризволяще? А скільки живе в таких роди­нах, де бути просто небезпечно! Тривожні дані наводить на­чальник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС України Олексій Лазаренко, зауважуючи, що кожен конфлікт має свої наслідки.

Велика проблема міліції – діти, які пропали безвісти. Лише впродовж цього року майже 5 000 неповнолітніх з різних причин пішли від батьків. Правоохоронці виявили майже 300 самогубств чи спроб покінчити життя в учнівському середовищі. Також про­блема – насильство в родинах. Понад 2 000 дорослих притягнуто до адмінвідповідальності за вчинення таких дій щодо дітей. Більше 150 справ порушено за злісне невиконання батьківських обов’язків. Наслідки ще жахливіші – майже 200 дітей вчинили насильство щодо своїх матерів, батьків, бабусь, дідусів і молодших дітей. Цьо­го року діти скоїли майже 9 тисяч майнових злочинів. 5 000 ви­падків – крадіжки мобільних телефонів.

Олексій Лазаренко наголосив, що правоохоронці проаналізу­вали власні прорахунки в роботі з учнівською молоддю. «Вже з першого вересня наші працівники працювати­муть по-іншому. У МВС розроблено концепцію реформування нашого підрозділу. Пропонується змінити його структуру й форми роботи. Насам­перед, йдеться про закріплення працівників мі­ліції за територіальним принципом», – акцен­тував увагу присутніх пан Лазаренко. За його словами, в міліції планують, що за кожним фахівцем служби закріплюватимуться шко­ли, проблемні сім’ї, особи, які перебувають на профілактичних обліках МВС. Міліціонери без­посередньо спілкуватимуться з представниками адміністрацій середніх загальноосвітніх навчаль­них закладів, батьківських комітетів, сім’ями, які опинилися в складних життєвих обстави­нах. Вони виявлятимуть ті чи інші проблеми в сімейному і шкільному середовищі й намагати­муться допомогти швидко їх розв’язати.

ВІРТУАЛЬНЕ І РЕАЛЬНЕ

ЧИ ПОТРІБЕН ВНУТРІШНІЙ ЦЕНЗОР?

Для переважної більшості підлітків віртуальне спілкування сьогодні така сама норма, як і реальне. Але в мережі на неї чатує небезпека, причому надзвичайно серйозна. Як протистояти неконтрольованому інформаційному потокові?

Школа намагається навчити дитину бути користувачем не розваг, а корисної інформації, задає алгоритм відповідальної поведінки. І так хочеться, щоб цей алгоритм копіювався на телебаченні, в інтернеті

ЗРОБИЛИ НЯНЬКУ З ТЕЛЕВІЗОРА Й КОМП’ЮТЕРА

– На жаль, до освітнього про­стору не входять ні інтернет, ні телебачення, – каже заступ­ник голови батьківського комі­тету Дніпропетровського НВК № 33 Наталія Скакун. – Вони не дають освіти, лише інфор­мацію. До того ж чи формують особистість? І що на цю осо­бистість сиплеться і скільки, й чи може дитина цьому про­тистояти?.. Батьки й учителі повинні замислитися над тим, що треба виховувати внутріш­нього цензора в дитині. Аби він діяв, навіть коли поруч не буде мами-тата. Щоб дитина сама могла сказати: «Ні, я не буду це дивитися». А освіту на­самперед дають родина, шко­ла, секції.

Окремо Наталія Ска­кун прокоментувала введен­ня інформатики в початко­вій школі: – Це непогано. Таким чином школа намага­ється навчити й батьків, які комп’ютер і телевізор зроби­ли нянькою для своїх дітей. Школа навчає дитину бути користувачем не розваг, а корисної інформації, задає алгоритм відповідальної пове­дінки. І так хочеться, щоб цей алгоритм копіювався на теле­баченні, в інтернеті. І щоб з усіх сторін – лише про гар­не. Сподіваюсь, ми досягнемо того, що дитина матиме вну­трішнього цензора.

Зазвичай діти виступають беззаперечними «адвокатами» інтернету. Та лідери учнів­ського самоврядування мають більш помірковану точку зору, прагматичніший підхід. Більше того, багато з них надає пе­ревагу традиційним книжкам. Проте це – відмінники…

– На жаль, удома батьки не завжди контролюють сай­ти, якими користуються їхні діти, – констатує голова об­ласної ради старшокласни­ків Рівненщини Ірина Заріцька. – Тому наша райрада вирішила провести невелич­ке заняття для батьків і ді­тей щодо правил користуван­ня інтернетом. Я займаюся в гуртках, секціях, мої друзі та­кож. Однак у будинку творчос­ті дуже мало таких сучасних гуртків, як з веб-дизайну, про­грамування. Хотілося б, аби вони були. Тоді більше дітей відвідувало б цей заклад. Нам пояснили, що для того потріб­не нове обладнання. Дуже спо­діваємося, що проблему буде розв’язано.

ЧОГО НЕ ВІЛЬНО, ТЕ Й КОРТИТЬ

Учні висловили одну думку, з якою важко не погодитись.

Які заборони не запроваджуй, які позначки не став на те­леекранах, все одно діти ди­витимуться. Як відомо, чого не вільно, те й кортить. Тому, як вважають учені, батьки повинні змалку пояснювати дітям різницю між добрим і поганим.

– Якщо дитина орієнтуєть­ся на спорт, ви не заженете її за письмовий стіл, – каже Лариса Мудрак. – Якщо вона технічно зорієнтована й хоче стати програмістом, сидітиме в інтернеті три години, й не тре­ба її звідти «видирати». Дай­те їй шанс.

Відносно телебачення за­ступник голови Нацради ви­знає, що телевізійникам іно­ді самим соромно за продукт, який вони видають: «Глядач хоче музики, концертів, роз­ваг (інколи не зовсім інтелек­туальних), і ми робимо це. Хоча ми самі батьки і знаємо про скарги».

Р.S.

БІНОКЛЬ У МАЙБУТНЄ

Учасники форуму висловили сподівання, що такі діалоги стануть традиційними. Перший крок для цього вже зроблено. А ми додамо: якби представництво зробити ширшим і на такий фо­рум запросити батьків і дітей із проблемних сімей, це допомогло б краще зрозуміти одне одного.

– Про майбутнє запитують дітей, саме вони – наш бінокль у майбутнє, – каже заступник міністра МОНмолодьспорту Бо­рис Жебровський.

– Вважаю, що розмова була конструктивною, адже діти й батьки дізналися багато ново­го, – додає десятикласник Дми­тро Журко. – Сюди приїхали найкращі представники облас­тей. Упевнений, що вони зро­блять правильні висновки.

– Наша біда в тому, що ми не чуємо одне одного, – підби­ває підсумки форуму Борис Ми­хайлович. – Якщо в школі не­має колективу, а є окремі учні, вчителі й батьки, то кожен від­стоює свої інтереси, не думаю­чи про те, що це єдиний орга­нізм. Не ображайте дітей. У них будуть свої діти – це вічне. Ми хотіли б, аби все, що сьогодні ро­бимо, розуміло молоде поколін­ня. З їхньою допомогою переві­рятимемо, чи ми сучасні.

МОВОЮ СТАТИСТИКИ

ЧИМ СТАРША ДИТИНА, ТИМ МЕНШЕ ВОНА ХОЧЕ БУТИ СХОЖОЮ НА БАТЬКІВ

Цього року Український інститут соціальних досліджень імені О. Яременка на замовлен­ня Уповноваженого Президента з прав дитини провів дослідження «Права дітей в Україні: ре­алії та виклики після 20 років незалежності». Опитано чотири тисячі респондентів.

Одне з питань стосувалося бажання учнів жити, як їхні батьки. Причому воно мало два підпункти: «Чи хочете ви жити матеріально так, як живуть ваші батьки?» і «Чи хочете ви жити так духовно?». На перше ствердно відповіли 58 відсотків учнів, на друге – 69. Отже, майже поло­вина дітей не хоче жити матеріально так, як їхні батьки. Ще одна тенденція, яку показало опиту­вання, – чим старша дитина, тим менше вона хоче бути на них схожою в цих двох аспектах.

Дослідження також як на долоні показує клю­чову причину непорозумінь у сім’ях – неста­чу спілкування. Як уже зазначено, 72 відсотки батьків у будні спілкуються з дітьми менш ніж годину.

Що цікаво, дорослі й діти по-різному від­повідали на одні й ті самі запитання. Напри­клад, на твердження «кожен у моїй сім’ї має свої обов’язки» «так» відповів 71 відсоток ді­тей і 90 – батьків, а на «всі члени сім’ї ро­зуміють і підтримують одне одного» – 68 і 93 відсотки відповідно.

Ще кілька цифр. Батьки 47 % дітей не зна­ють, які проблеми турбують їхніх чад, 36 % – що дитина робить у вільний час, 26 % – де доньки й сини бувають увечері. От вам і неста­ча спілкування! До речі, з настанням підлітково­го віку дитина потроху втрачає відчуття щастя. 23 % хлопців і дівчат 16 – 17 років не вважа­ють себе щасливими.

Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України» № 38

Фото із сайту МОНмолодьспорту