Оксана Гордійчук викладає на факультеті педагогіки, психології і соціальної роботи Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. На її лекціях завжди людно – повчитися нових педагогічних прийомів приходять і аспіранти, і вчителі з досвідом. Оксана Євгенівна приносить на лекції кукурудзу, кульку, сіль, воду… І з цих простих речей складає моральні уроки, які вчать найважливішого.

 

– Оксано Євгенівно, ваші посібники з казкотерапії, «Бесіди з батьками» про моральне виховання дітей і поради щодо організації групи подовженого дня є «бестселерами» серед педагогів. Який із цих напрямів для вас найцікавіший?

– Усі! До речі, працюю і над дослідженням стану й розвитку інклюзивної освіти на Буковині. Ці доробки стали можливими завдяки неоціненному досвіду роботи вчителя початкових класів. Я п’ятнадцять років працювала в Неполоківецькій школі на Биковині. Сподіваюся, що мої посібники стали у пригоді не тільки вчителям, а й мамам. Бо з допомогою казок можна і виховувати, і вести психокорекційну роботу.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЖИТТЯ

– Іншими словами, казка працює як психолог?

– Саме так! Учні молодших класів – дуже нестандартні, щирі й довірливі. Але часто також неуважні й неврівноважені. Вчитель допомагає їм формувати правильні основи поведінки. Вони найкраще сприймають не нотації, а виховання казкою. Адже казки – це енциклопедія життя, де в метафоричній формі розповідається про різні ситуації і способи їх вирішення.

Від того, що відкрилося людині в роки дитинства, викликало подив і захоплення, змусило плакати через долю інших людей – залежить, яким громадянином вона буде.

Бо що таке казка? Тлумачний словник каже, що це розповідь про вигадані події з участю фантастичних сил. Казкові герої мають надприродну силу, гострий розум і добру вдачу. Так народ розповідає про свої мрії!

У молодшій школі формуються моральні якості дитини. В цьому віці учні найкраще засвоюють риси національного характеру.

– Які ці риси? Вони справді варті того, щоб їх переймати?

– Варті! Це ввічливість, доброзичливість, готовність допомогти, гостинність, увага й повага до іншого. Саме ці риси притаманні героям українських казок.

– Казковий і реальний світ – зовсім різні. Чи не краще готувати дітей до життя в реальному світі?

– Діти – це люди, які творитимуть світ завтра. Якими ми їх виховаємо, таким і буде завтрашній день.

У казках (і не тільки українських, а й у російських, польських, арабських тощо) завжди є моральні уроки. Наприклад, казка «Ріпка» навчає, що сила в єдності, «Мудра дівчина» – що розум важливіший за силу.

«КАРТИНКИ» З КУЛЬОК, КРЕЙДИ І КАРТОНУ

– У посібнику «Казка в початковій школі» Ви пишете про психологічну корекцію з допомогою усної народної творчості. Поясніть, будь ласка, як це відбувається на практиці.

– Казку треба прочитати (а краще переказати) в особах. Учитель повинен добре знати учнів. І роль лисички, наприклад, дати лукавій дівчинці. А потім запитати: «Скажи, Лисичко, ти справді вважаєш Журавля своїм другом? На що ти розраховувала, коли готувала кашку в такому посуді?». І дівчинка не раз задумається, як поводитися з друзями. Бо дитина не народжується з негативними рисами. Просто інколи не має досвіду товариської поведінки.

Усна народна творчість – дієвий засіб виховання. Але в моральному вихованні треба використовувати й інші засоби. Один із них – досліди.

– Досліди на теми моралі?

– Саме так! Іншими словами: моральне виховання через досліди. Я довго міркувала, як наочно підсилити» свою думку. І зрозуміла, що практичні досліди – це дієві методи виховання першачків.

Один із дослідів має назву «Фрагмент світу». Роздаю школярам по шматочку звичайного картону й прошу зробити дірочку. Потім кожен дивиться й розповідає, що бачить: частинку вікна, плече, вухо чи ніс сусіда. Висновок такий: інколи ми сприймаємо світ ніби через «отвір». І «бачимо» не всю людину, а тільки один її вчинок чи слово. А світ і людей треба сприймати цілісно й не поспішати з висновками.

Інший дослід називається «Повітряна кулька». Одного разу мене запросили на випускний вечір дев’ятикласники, серед яких навчався і мій син. Я довго думала, що ж їм сказати, щоб вони запам’ятали. І придумала! Запропонувала дітям надути повітряні кульки. Побачили б ви красунь у пишних сукнях і хлопців у костюмах, які зосереджено їх надувають! Потім кажу: «Бачите, ці кульки стали красивими тільки тоді, коли ви їх надули, наповнили повітрям. Так і життя ваше буде красивим, якщо ви наповните його сенсом». Раптом чую: «Бах!», – одна кулька луснула. «Нічого, кажу, це хтось має стільки «духу», що кулька його не вміщає»…

Думати, що кажеш, навчає дослід «Слово – не горобець». Буває, що дитина нагрубила мамі. Потім вибачилась. І так щодня, бездумно: вибач, вибач. На прикладі склянки з водою та сільнички я показую, як накопичуються образи. Кажу школяреві: «Уяви, що нечемні слова – це сіль». Від злих слів вода (тобто настрій людини) стає каламутною, – так і в серці залишається осад.

ЩОБ ЗЕРНЯТ СТАЛО БІЛЬШЕ

– Чи можна з допомогою дослідів навчити працьовитості?

– Можна! Допоможе дослід «Добрі справи». Проводила його і в сільській, і в міській школі. Набираю кукурудзяні зернятка у три прозорі склянки і даю діткам. Кажу: «Зернятка – це ваші справи за день. Відкладіть на долоньку стільки зернят, скільки добрих справ ви зробили чи добрих слів сказали». В сільській школі діти починають казати: нагодував кроленят, витягнув воду з криниці.

Одного разу проводила цей дослід у столичній школі в рамках конкурсу «Панорама творчих уроків». До дошки вийшли дві симпатичні дівчинки і хлопчик. Довго думали й нарешті поклали зернинки. Дівчатка – по дві, хлопчик – одну. І дивляться на мене ясними очима. Зізнаюся, що розгубилася. Боже, думаю, це ж їх на машині до школи привезли і назад забрали. А вдома – няня й репетитор… Потім кажу: «Дітки, багато школяриків цей дослід робили, – досипали, відсипали, але таких чесних дітей я не бачила!». Подякувала за правдивість і попросила подумати – що треба зробити, аби зернят у жменьці стало більше…

 

– Багато вчителів перейняли Ваш досвід?

– Чимало! Ми випустили спеціальні посібники, диски. Крім того, читаю лекції і студентам, і вчителям на курсах підвищення кваліфікації.

– Одна з тем, над якою Ви працюєте – психолого-педагогічні умови створення успіху для молодшого школяра під час самопідготовки. Намагаєтесь «запрограмувати» успіх?

– Я сказала б – навчити дітей ефективно працювати самостійно.

Дуже важливо читати. Цікавий, до речі, досвід інших країн. У США, наприклад, десятирічна дитина повинна за рік прочитати 50 книжок. І всі вони є у шкільній бібліотеці! В Естонії нині намагаються впровадити в життя гасло «Книжка – найкращий подарунок». У Чехії є спеціальний сайт, де за кожну прочитану книжку нараховують два віртуальних євро. (Підтвердити, що ти її прочитав, можна, відповівши на спеціальні запитання.) Коли дитина читає, вона навчається системно мислити, сприймати великий обсяг інформації. Така дитина захоче здобути вищу освіту, а після закінчення ВНЗ далі розвиватиметься. Це і є «конструювання успіху». Малечі треба допомогти сформувати такий стиль поведінки (наприклад, здоровий спосіб життя, щирість, небайдужість), який «програмує» успіх. І чим більше в суспільстві активних людей, тим заможнішою є країна.

 

БЕЗ ЖАРТІВ!

ПРОФЕСОР КАЗКОВИХ НАУК

Казкотерапія – юний метод сучасної психології. Він «народився» в Санкт-Петербурзі двадцять років тому. Хоча насправді казка – найбільш давній спосіб психологічної підтримки з допомогою слова. Дипломованих психологів у старовину не було, тому люди самі допомагали одне одному, придумували мудрі історії, виховували на них дітей.

Ці історії попереджали, що може трапитися з людиною в тій чи іншій ситуації, повчали, відволікали від важкої праці. Іншими словами – робили життя цікавим. Нині в Санкт-Петербурзі діє Інститут казкотерапії. Його директор – доктор психології Тетяна Зінкевич-Євстігнєєва є автором шістдесяти книжок і багатьох методик лікування казкою. Вона проводить тренінги з казкотерапії в багатьох країнах.

Цей метод стає дедалі популярнішим у світі. Сама Тетяна Зінкевич-Євстігнєєва пояснює це так: «Терапевтична казка діє непомітно, на рівні підсвідомості. Спочатку влаштовує загальне прибирання «внутрішнього помешкання» людини. «Ставить» все на свої місця, прибирає зайве. Якщо потрібно: робить «косметичний ремонт». У результаті людина навчається сприймати події спокійніше, філософськи. І, основне, починає бачити не тільки очима, а й серцем».

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України» № 52