Боротьба за владу: як приборкати маленького тирана

Багатьох батьків боротьба за владу в сім'ї зі своїми ж малюками застає зненацька. Здається, в одну мить з вашою милою, щасливою дитиною відбуваються разючі зміни. Раніше безпроблемний, легкий у спілкуванні малюк раптово на кожну пропозицію, немов автоматично, відповідає «ні!», ніби йому подобається перевіряти межі вашого терпіння при його затятому небажанні взаємодіяти з вами.

Давайте трохи повернемось у минуле. Пригадайте час, що передував появі на світ вашої дитини. Ви, напевно, спостерігали, як інші батьки борються зі своїми примхливими малюками. Можливо, ви навіть з неусвідомлюваним засудженням думали про молоду маму, спостерігаючи, як вона намагається відтягнути від відділу іграшок свою дворічну дитину, яка зайшлася криком і щосили намагається опиратись; або про тата, який відчайдушно благає свого маленького непослуха вдягнути нові черевички. «Просто змусьте його зробити це! – внутрішньо обурювались ви. – Хто тут, зрештою, батько?!».

Але... час пролетів, і ось уже подібна боротьба за владу стала регулярною у вашому власному домі. Ви навіть починаєте звикати до всіх «ні» вашого малюка настільки, що дивуєтесь, коли в його словниковому запасі несподівано з'являється слово «так». І вже здається, кожна людина у вашому оточенні вважає своїм обов'язком висловити думку про те, як вам слід учинити. У результаті, коли чергову «битву» з маленьким тираном програно, усе, що вам хочеться, це просто стриматись і зберегти залишки спокою, доки ваша тітонька дає сповнені найкращими намірами, але досить критичні поради.

Справа не тільки у вас. Боротьба за владу з малюками – це практично обряд посвячення в батьки, і на це існує кілька типових причин.

• Вік. Дитині два або три роки. Іноді причина дійсно неймовірно проста. Дитячі психологи відзначають, що в цьому віці бажання сказати «ні» є абсолютно нормальним явищем у розвитку малюка – це як свого роду необхідне тренування м'язів.
• Увага. Деяка боротьба за владу дійсно є боротьбою вашої дитини за вашу увагу, навіть якщо ця увага негативна. Витратьте кілька хвилин на день, сумлінно приділяючи час вашій дитині. Вам не доведеться робити нічого надприродного, зате ваш малюк буде насолоджуватися спільним зведенням вежі з кубиків або читанням казки разом з вами.
• Стрес (внутрішнє напруження). Ви коли-небудь помічали, що найбільші перепалки відбуваються у хвилини, коли час для цього найбільш несприятливий? Адже не тільки ви відчуваєте тиск, коли спізнюєтесь у дитячий садок або поспішаєте записатися на прийом до лікаря. Відчуття квапливості й стурбованості доводить вашого малюка до стресового стану, і його зусилля в боротьбі за владу є спробами зробити щось, щоб відчути хоч який-небудь контроль над ситуацією. Якщо для вашої родини це типово, просто виділіть додатковий час для виконання деяких справ у вашому щоденному розпорядку дня.

Навіть якщо ви не можете з'ясувати конкретну причину боротьби за владу вашого малюка, є речі, які ви можете зробити, щоб не перетворювати повсякденні побутові справи на гучні «епічні» сварки з ним.

• Установіть для себе «вимикачі». Не варто боротись абсолютно з усім поспіль (щось можна і проігнорувати), але повинні бути й непорушні правила. Переконайтеся, що ваш малюк знає встановлені вами обмеження (наприклад, не вибігати на вулицю й не бити інших дітей) і завжди дотримується їх. Не треба захищати (і виправдовувати) свої рішення або занурюватись в їх зайву аргументацію. Немає необхідності вести переговори. Просто спокійно повідомте ваше рішення, а потім закрийте питання.
• Виберіть свої «битви». Деякі маленькі проблеми можна пустити на самоплив. Звісно, дратує те, що дитина крутить носом від овочів, які залишились недоторканими на тарілці, але чи варте це широкомасштабної «війни»? Чи такий це вже кінець світу, якщо дитина побажала вдягнути в продуктовий магазин яскравий плащ і красиві гумові чоботи? Спитайте себе, чи дійсно ця проблема має таке значення? Якщо це не впливає на її здоров'я, безпеку або благополуччя, то, імовірно, не варто підвищувати свій артеріальний тиск.
• Запропонуйте варіанти. Коли ви даєте вашому малюкові право вибрати, то надаєте йому можливість відчути деяку частку своєї «влади» при тому, що прийняття ним позитивного рішення буде для вас безпрограшною взаємовигідною ситуацією. Замість того щоби сказати дитині, що вона одягне блакитну футболку, а потім «воювати» у відповідь на її «ні», спитайте, якого кольору футболку вона хоче вдягнути – синю чи оранжеву. Практично завжди існує вибір, наприклад, спитайте: «Тобі налити половину чи цілу склянку молока?». Але в ситуації, коли надати вибір просто неможливо, психологи пропонують сказати своїй дитині: «Ти ж знаєш, що мені подобається надавати тобі вибір, коли я можу. Але на цей раз ти повинен зробити саме так».

Навіть у найскладніших ситуаціях важливо зберегти ваше верховенство як батька. Для дитини неймовірно важко позбутись батьківського керівництва і стати «босом» у віці двох-трьох років.

• Зберігайте спокій. Пам'ятайте, що коли ви занадто гостро реагуєте, виходите із себе або втрачаєте самоконтроль, ви також утрачаєте і свій авторитет.
• Не піддавайтесь на істерики. Після двадцяти хвилин крику, імовірно, у вас може з'явитися спокуса здатися просто задля відновлення миру. Але якщо ваш малюк зрозуміє, що він може взяти верх над вами, це спонукатиме його до того, що наступного разу він буде кричати ще голосніше й довше.

Не варто очікувати, що ви зможете уникнути боротьби за владу, адже цей вік дуже непростий. Але, вибираючи свої «битви» мудро й виважено, відмовляючись втягуватись у «драму», ви втримаєте контроль над ситуацією. Утіште себе, адже це не буде тривати вічно. Психологи стверджують, що істерики й непослух, невиконання інструкцій батьків є «звичайними проблемами» для дво- і трирічних малюків, але до віку чотирьох років вони повинні самі вирішитись у відповідь на авторитетні методи виховання, що включають установлення обмежень, а також одночасну підтримку зростаючої самостійності малюка.