Ось у чому питання! Справа в тому, що батьки, які вирішили зробити з дитинки вундеркінда завдяки «чудо-карткам», не завжди мають чудові результати. Але краще, мабуть, послухати мам, які досить довго розвивали малюків за допомогою методики Глена Домана. Одна — в захоплені: її син справді дивує батьків та оточуючих чудовими здібностями. А от інша мама трішки перестаралася із заняттями, і нічого доброго з того не вийшло. Та вона в цій розвиваючій методиці не розчарувалася і, попри всі негаразди, готова спробувати її ще раз. Отже, дамо слово батькам.

«У ПІВТОРА РОЧКУ ТАРАСИК ОШЕЛЕШИВ ТАКСИСТА ЗНАННЯМ НАЗВ ДОРОЖНЬОЇ ТЕХНІКИ»

— Коли моєму синові було всього шість місяців, — розповідає мати Тарасика Ірина Тимофіївна, — я побачила в книжковому магазині великі яскраві набори карток Глена Домана. Там були окремі тематичні серії із зображеннями диких та свійських тваринок, птахів, фруктів і овочів, різноманітної техніки, портрети видатних людей, картини відомих художників.

Я придбала картки і книжку автора системи «Розвиток дітей з шести місяців». Спочатку ретельно вивчила методику, а з семи місяців ми почали займатися за Доманом: я показувала картки і називала той чи інший предмет. З перших же спроб було видно, що дитині дуже подобаються наші заняття: син і посміхався, і ручки вгору здіймав. А коли показували картини — то аж підстрибував: від «Дев’ятого валу» Айвазовського у нього аж дух захоплювало.

Місяць ми працювали з однією темою, потім з іншою, а через деякий час повторювали вивчене спочатку. І вже через кілька таких повторювань Тарасик сам почав впізнавати карточки. Він ще не говорив, а пальчиком показував на картини, які я називала: «Ранок у сосновому бору», «Бояриня Морозова», «Шпаки прилетіли».

Дуже йому подобалися картки спецтехніки: якісні, яскраві фотографії різних машин у роботі — пожежна, «швидка допомога», дорожня фреза, валовий навантажувач, бетонозмішувач. Якось ми їхали в таксі. Тарасикові було лише півтора рочку, коли він побачив техніку на дорозі й чітко сказав: «Дорожня фреза», показуючи на неї. Бачили б ви вираз обличчя таксиста!

Старший син займався геометрією, а маленький заглянув йому в зошит і каже: «Паралелограм». Він так кумедно виговорив це слово, що всі дуже довго сміялися. Це його ще більше підбадьорило, Тарасик сміливо підійшов до зошита і, показавши на лінію, сказав: «Крива», на другу — «Ламана».

Геометричні фігури він сприйняв добре, але математичні кружальця і точки на нього ніякого враження не справляли. Він їх навіть не намагався запам’ятовувати. Тому вже пізніше перейшли одразу на цифри. У два роки він вільно лічив до 100, добре знався на дорожніх знаках».

Та найбільшу цікавість Тарас проявив до вивчення мов за системою Домана. Мама англійської не знала, показувати слова на карточках і вимовляти їх не могла — вмикала диск. На екрані комп’ютера Тарасик бачив слова, добре запам’ятовував їх, потім сам повторював за диктором. Так було не лише з англійською, а й з українською, італійською, німецькою, не кажучи вже про російську. Але, на жаль, все це тривало до трьох років, поки мама не пішла на роботу, і регулярні заняття припинилися.

Тарасикові вже чотири. Більшу частину часу хлопчик проводить з бабусею. Він — розумник, вражає всіх своїми знаннями, усім цікавиться. Батьки дуже задоволені системою Домана, адже вона допомогла синові не лише розвинутися, вивчити те, що йому показували. Він добре натренував пам’ять, тепер легко і швидко все запам’ятовує. Єдине, чим досі займається, — це мови. Бабуся продовжує з ним вивчати англійську та українську, мама — російську й улюблену італійську.

«ПСИХОЛОГИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ПРИЧИНОЮ МОВЧАННЯ ДОНЬКИ СТАЛО ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЄЮ»

Мати Світланки Лідія Петрівна дуже захопилася ідеями раннього розвитку дітей. Сама вона знається на іноземних мовах, добре вчилася і хотіла, щоб її донечка була такою самою обізнаною, розумною, успішною, як мама.

— Із самих пелюшок я почала займатися з дитинкою за системою Домана та ще й вивчати кілька іноземних мов, — згадує Лідія Петрівна. — Картки купувала, сканувала з інтернету, виготовляла власноруч. Так захопилася, що й вгору ніколи було глянути — з ранку до вечора займалася з дитиною. Чоловік навіть сварився зі мною, бо вважав себе обділеним увагою.

У два роки Світланка дивувала всіх своїм знанням картин видатних художників, читала слова по картках, добре розвивалася фізично. Рухлива, з розвиненими м’язами дівчинка декламувала віршики французькою, співала англійських пісеньок.

Все було чудово. Матуся, не гаючи часу, займалася з донькою тричі на день, вже почали ускладнювати навантаження. Та одного дня дитина замовкла. Просто перестала розмовляти.

— Важко нині сказати, що саме до цього призвело, — продовжує мама дівчинки. — Бо напередодні ми відвідали майданчик зі свійськими тваринками у Київському зоопарку, і Світланку вкусила маленька свинка за пальчик. Була й висока температура. Та педагоги і психологи, до яких ми звернулися, вказали на основну, на їх думку, причину — перенавантаження мозку дитини великою кількістю інформації.

Лідія Петрівна одразу зреагувала на критику спеціалістів і припинила заняття за системою Домана на цілий рік. Водила дитину до медиків, запам’ятовувала складні діагнози, які ставили дівчинці, лякалася і ладна була сама вже замовкнути. Коли зрозуміла, що нічого втішного від лікарів не отримає, пішла іншим шляхом.

Вони почали плавати і спілкуватися з дельфінами, їздити верхи на конях, висаджувати квіточки на клумбі, поливати, милуватися ними, гратися в різноманітні рольові ігри. Почали ходити до педагогів, які, до речі, використовують у своїх методиках систему Домана, показують карточки діткам із різноманітними відхиленнями.

Сьогодні Лідія Петрівна переконана, що припустилася помилки, коли припинила заняття по картках. На її думку, треба було перетерпіти мовчання, але не припиняти завантажувати «комп’ютер мозку» дівчинки — робити це тільки меншими порціями і не слухатися порад психологів. Тому що мама бачить, які позитивні зрушення відбуваються з її маленькою, коли вона займається знову за тією самою системою, але за це вже потрібно платити спеціалістам. Та на здоров’я дитини грошей ніхто не шкодує..

Поки що Світланка не розмовляє. Вона мовчить уже два роки, але батьки мають надію на краще, докладають до цього своїх зусиль. Вони дійшли висновку, що не потрібно було зациклюватися тільки на догмах системи Домана, а вводити в цей процес і казочки, і ляльки, різноманітні іграшки, конструктори, співи, танці, спілкування з іншими дітками, ігри з ними, гойдалки, пісочниці — усе, що використовують батьки для виховання маленьких чад.

Світланчині батьки вже добре зрозуміли, що будь-яка готова методика — то лише схема, з якої треба обирати корисне і потрібне саме для їхньої дитини.

Ольга ДУМАНСЬКА, «Освіта України» № 33-34