Грубі помилки батьків у розмові з дітьми
Знайте: ваші слова можуть вплинути на роботу мозку вашого малюка. Тому навчіться використовувати правильні формулювання.
Виховання – одне з найбільш непростих, але значущих життєвих завдань для батьків. На жаль, народна мудрість і хибні уявлення про правильний підхід до виховання можуть призвести до неефективного спілкування й боротьби за владу в сім'ї.
Деякі батьки вибирають авторитарну модель виховання, яка не дозволяє дитині мати свою власну думку або відчувати себе необхідною. Інші ж батьки проявляють зайву турботу й увагу, вибираючи виховання, яке дозволяє все, абсолютно не вчить дітей самоконтролю та необхідності обмежувати свої бажання. Дослідження показують, що зазначені крайнощі можуть негативно позначитись на здатності дітей регулювати свої емоції й формувати здорові взаємини.
Найкращий вид виховання – це справедливе, гнучке, шанобливе виховання, яке має на меті навчання, а не підпорядкування собі. Чути й поважати почуття, дозволяти вибирати, але встановлювати справедливі й чіткі обмеження на неприйнятну поведінку – це і є той здоровий баланс, до якого ми всі повинні прагнути. Ця стаття навчить вас, як уникнути неефективних способів спілкування, що порушують рівновагу і призводять до боротьби за владу чи знижують самооцінку дитини та її батьків.
1. Занадто багатослівні й виснажливі бесіди з дитиною
Коли батьки продовжують і продовжують щось казати, діти налаштовуються проти них. Дослідження довели, що людський мозок здатний утримувати одночасно тільки чотири «порції» інформації (або унікальних ідей) в короткостроковій (активній) пам'яті. Це становить приблизно 30 секунд або одне-два речення.
Неефективний приклад: «Я не впевнена, що в цьому навчальному півріччі ти зможеш ходити й на балет, і на футбол. Знаєш, напевно, ти не зможеш це робити, тому що заняття футболом щовівторка, у середу й четвер о 16:00, і в ті ж дні балет. А значить, тобі доведеться нашвидкуруч перевдягатись і ходити не завжди охайним, бо в тебе не буде достатньо часу на себе, тим більше тобі треба буде складати всі необхідні речі для балету в понеділок увечері, а значить, усе треба випрати ще в неділю...».
У цій промові стільки різних ідей, що малюк буде плутатись і волею-неволею налаштовуватися проти батька. Крім того, вислів має в цілому негативний, тривожний тон, який може викликати в дитини реакцію, наповнену сумнівами й тривогою. Не треба викладати малюку всю інформацію відразу. Краще розбийте її на окремі фрагменти, щоб вона стала більш легкою для сприйняття. Перш ніж піднімати питання про всілякі перешкоди, спочатку дозвольте дитині розповісти про свої власні вподобання.
Ефективний приклад: «Якщо в цьому півріччі ти підеш і на балет, і на футбол, тобі доведеться кілька вечорів іти відразу з одного заняття на інше. Давай сядемо й подумаємо, чи має це сенс для тебе і для мене».
У цьому прикладі батько обмежує розмову двома пропозиціями, що полегшує дитині сприйняття інформації. Він також дає чіткі уявлення про спільну мету (працювати на благо обох) і подальші кроки (сісти й обговорити це питання). Нарешті, така розмова повідомляє про готовність співпрацювати та враховувати дитячі потреби, як і потреби дорослих.
2. Обурення й багаторазові попередження
Більшості мам знайома ситуація раннього ранку, коли всі поспішають, і кожному треба допомогти зібратись, наприклад, перевірити, чи взяли діти спортивну форму для фізкультури або музичні інструменти «на музику», зібрати їм їжу, підписати щоденник і ще багато-багато іншого. Дитина, яка відволікається і здається невмотивованою до того, щоб зібратися вчасно, – це найбільший виклик для зайнятих батьків. Багато з них відчувають, що не можуть контролювати ситуацію, й відчайдушно намагаються зробити це за допомогою обурення, претензій або критики. Проблема в тому, що тим самим ви фактично вчите дітей ігнорувати вас, тому що незабаром вони вже з досвіду будуть знати, які нагадування чутимуть по дорозі на заняття. Доки діти зовсім маленькі, їм потрібно більше допомоги та навчання, але коли вони стають старшими, досвідчені батьки дозволяють своїм дітям брати на себе більшу відповідальність за наслідки своїх вчинків або за бездіяльність.
Неефективний приклад (з 10-річною дитиною): «Я розбудила тебе на годину раніше спеціально, тому що ти ніколи не можеш зібратися вчасно. Ти повинен почати одягатися просто зараз. Чи повинна я щось підписати у твоєму щоденнику?».
Десятьма хвилинами пізніше: «Я ж сказала тобі збиратись, а ти все ще байдикуєш. Через тебе ми всі запізнимося. Піди почисть зуби та вдягнись».
Десятьма хвилинами пізніше: «Де твій щоденник? Я ж попросила тебе принести його мені на підпис. І ти досі не закінчив одягатись. Ми вже запізнюємось» і т. п.
Ця мама бере на себе занадто багато відповідальності й побічно дає дитині зрозуміти, що не довіряє їй управління ситуацією без широкого інструктажу та втручання. Вона немов «нависає» над дитиною, намагаючись у кожній дрібниці скеровувати життя свого сина чи доньки. Це так зване «вертолітне виховання», яке може призвести дітей до невпевненості в собі, зайвої залежності, позбавити їх можливості відчути свою автономність і компетентність. Тон також є негативним і нав'язливим, що, швидше за все, викличе роздратування, обурення, образу та опір або пасивну агресію дитини.
Ефективний приклад: «Ми будемо виїжджати у школу рівно за 45 хвилин. Якщо ти не готовий до уроків, тобі доведеться пояснити це своїм учителям».
Ці інструкції є короткими, передають чітке й конкретне очікування з наслідком при його невиконанні. Вони вільні від осуду, тривоги та спроб контролювати дії дитини. Батько дозволяє дитині набути досвід закономірних наслідків її власної поведінки.
3. Використання почуття провини й сорому, щоб зробити дитину піддатливою
Один з найбільших уроків, які кожний отримує як батько, полягає в тому, що маленьким дітям часто не властиво відчувати усвідомлене співпереживання (емпатію) й увагу до ваших потреб. Вони розвиваються поступово, у міру дорослішання, відчуваючи батьківську емпатію по відношенню до себе. Тому очікування того, що маленькі діти зможуть стати на ваше місце й подивитись на певні речі вашими очима, дещо передчасне. Коли дитина відмовляється виконати якусь указівку, це зовсім не означає, що вона «черства», недбайлива або байдужа. Просто дитина орієнтована на отримання задоволення тут і зараз, а також на пізнання своїх кордонів і меж, щоб дізнатися, що для неї є прийнятним, а що ні.
Більшість батьків перебуває у стресовому стані через безліч завдань, що стоять перед ними, часто вони навіть забувають подбати про самих себе. Тому, якщо діти не проявляють бажання до взаєморозуміння, це може спричинити образи та обурення батьків. Важливо виділити час і побути наодинці зі своїми почуттями, заспокоїтись, використовуючи глибоке дихання або розмову із самим собою, і зробити це треба раніше, ніж дозволити негативним емоціям виплеснутись і звести нанівець усе напрацьоване спілкування з вашою дитиною.
Неефективний приклад: «Я неодноразово просила тебе привести в порядок свої іграшки, і що? Ось вони валяються по всій підлозі у вітальні. Хіба ти не бачиш, що я весь день на ногах, працюю, не покладаючи рук, – заради вас же. Тепер я повинна спотикатись об твої іграшки або витратити свій дорогоцінний час на їх прибирання! Що з тобою, чому ти така егоїстка?».
Цей батько (мама) виплескує велику кількість негативної енергії. І хоча всі ми можемо поспівчувати її фрустрації, звернення до дитини обвинувачувальне й неповажне. Називати дитину «егоїстичною» або мати на увазі, що з нею щось не так, дуже шкідливо. Діти засвоюють ці негативні ярлики й починають сприймати себе з негативної сторони. Образа, приниження чи сором дитини можуть на фізичному рівні негативним чином сформувати провідні шляхи в її головному мозку. Називайте неприйнятною поведінку дитини, але ваш малюк усе одно повинен залишатись у ваших очах милим і привабливим.
Ефективний приклад: «Я бачу, що іграшки ще не прибрані, і мене це засмучує. Для мене важливо, щоб у домі був порядок і всі ми могли жити в ньому комфортно. Усі іграшки, які тобі не потрібні, треба буде сьогодні ввечері відправити спати в гараж. Ти зможеш отримати їх назад, коли прибереш решту іграшок завтра».
Цей батько явно декларує свої власні почуття й потреби без гніву та звинувачень. Він застосовує чітку, зрозумілу, але не надмірно каральну реакцію й надає дитині можливість завтра спробувати ще раз і досягти успіху в наступній спробі. Він не приписує малюку негативну мотивацію й не вішає ярлик на його особистість.
4. Небажання вислухати своїх дітей
Усі ми хотіли б навчити наших дітей поважати інших людей. Кращий спосіб зробити це – моделювати шанобливе та дбайливе поводження в наших власних взаєминах. Це допоможе дитині зрозуміти цінність поваги та емпатії, навчить прийомів ефективного спілкування. Часто уважне слухання – найскладніше для батьків, бо діти весь час перебивають нас або наш розум обтяжений безліччю різних доручень. У даному випадку правильним буде сказати малюку: «Мені зараз важко вислухати тебе, тому що я зайнята приготуванням обіду, але через десять хвилин я до тебе прийду». Краще відкласти розмову й виділити для неї інший час, ніж вислухати наполовину, без ентузіазму або ображено. Однак пам'ятайте, що дітям важко довго чекати, вони хочуть, щоб їх почули скоріше!
Неефективний приклад: реакція батьків на сина, який розповідає, що він забив гол на футболі (не дивлячись в очі): «О, це добре, любий. Тепер іди й пограй зі своєю сестрою... (Бурмочучи про себе): Так... яку ж температуру мені виставити для курочки?».
Ефективне вислуховування передбачає невербальне залучення, таке як зоровий контакт, передача нашого розуміння за допомогою виразу обличчя й голосу, кивка голови й пантоміміки в цілому, а також передбачає використання слів, щоб відобразити наше розуміння почутого. Цей батько вчить свою дитину не турбувати його, що речі, важливі для дитини, не важливі для нього самого. А отже, малюк, швидше за все, відчує себе самотнім і не досить хорошим.
Ефективний приклад: реакція батьків на сина, який розповідає, що він забив гол на футболі.«Ти забив гол?! Фантастика! Я бачу, що ти дуже радий і пишаєшся тим, як ви грали. Я хочу почути про те, як усе відбувалось».
Цей батько проявляє інтерес та ентузіазм, запрошуючи малюка уточнити й описати те, що сталось. Він співзвучний невербальному вираженню стану дитини й відображає його почуття, тим самим допомагаючи малюку усвідомити власні реакції. Цей тип відповіді призводить до того, що дитина буде відчувати себе важливою й гідною уваги та турботи. Такий тип емпатичного резонансу допомагає малюку формувати більш якісні провідні шляхи в головному мозку, а також розуміти зміст і значення емоцій.
Виховання дітей – це важка робота, в якій усі ми час від часу робимо помилки. Ефективне спілкування з нашими дітьми вимагає часу й енергії. Ми повинні усвідомити наші власні почуття й автоматичні реакції і сповільнитись настільки, щоб мати можливість встигнути вибрати більш турботливий та уважний підхід. Проводячи дітей через обмеження й наслідки, уважно вислуховуючи їх і надаючи їм автономію, ми навчимо їх поваги.
Обов'язково бережіть себе і дбайте про себе так, щоб у вас завжди було багато енергії для дітей. Можливо, вам варто переглянути пріоритети й дозволити деяким речам відбуватись безконтрольно. Це того варте, повірте. Діти, які мають поважаючих їх, хоч і зайнятих, але послідовних батьків, учаться регулювати свої емоції більш ефективно, краще розуміти самих себе й будувати більш успішні відносини з оточуючими.
|
