Болгарська педіатрія: «ні» бюрократії, але «так» – антибіотикам

Постсоціалістична Болгарія колись була ледь не посестрою Україні за укладом життя та ідеологією. А ось вступивши до Євросоюзу, вона невпізнанно змінилась – особливо в питаннях надання медичної допомоги. Сьогодні завершуємо нашу розповідь про педіатрію цієї країни, розказану нашою землячкою, моєю екс-колегою Вікторією Топал, яка тепер живе в болгарському місті Бургас.

(Закінчення. Початок у попередньому номері)

 

Здоров’я дитини – те, над чим найбільше трясуться батьки. Можуть у претензіях до медиків і палицю перегнути. І таких прецедентів в Україні дуже багато. Але – «клієнт завжди правий». А чим найбільше незадоволені болгарські батьки щодо меддопомоги дітям?

У ЧЕРЗІ ВСІ ЗАДОВОЛЕНІ

На це запитання Віка відповідає коротко, але вичерпно:

– Я майже не чула про невдоволеність лікарями, бо є вибір. До якого хочеш, до того і ведеш дитину.

Гаразд, а бюрократія, як ось у нашій країні, є в постсоціалістичній Болгарії? Особисто мені здається, що стільки «паперів» і «папірчиків», довідок, дозволів різних так не плодять, як у моїй рідній державі. І знову коротке від Вікторії: «Я про бюрократію в болгарській педіатрії просто не чула». Загнемо ще один палець на користь перебування в Євросоюзі?

Ну, все, хоч черги до педіатра є як спадок соціалістичного способу життя? Запис на прийом, талончики різні, які підтверджують твоє законне перебування у «хвості» під кабінетом дитячого лікаря?

– Наперед записуватися не потрібно, – каже Віка. – Є графік прийому, ти приходиш в поліклініку і просто чекаєш з дитиною своєї черги. Та й, узагалі, черги є лише тоді, коли «гуляє» якийсь вірус, і батьки масово приводять дітей на огляд. До речі, очікуючи під кабінетом, навіть якщо багато пацієнтів, ніхто ніколи не злиться. Ніколи не бачила якогось невдоволення, якщо потрібно зачекати.

Я вже навіть посоромилася перепитати, чи лізуть там батьки без черги, бо їхня «дитина сьогодні найхворіша у світі». Та навряд!

ГОДУЮТЬ – І КУРЯТЬ!

Вікторія прожила в Болгарії кілька років – достатній час, аби вже робити висновки про якісь залаштункові моменти тамтешньої дитячої медицини. І, звичайно, вже зробити висновок, від чого найбільше страждає здоров’я болгарських дітей. Виявляється, насамперед від… матерів.

– Найбільша проблема Болгарії – це мами, які курять, – бідкається екс-колега. – Коли я переїхала сюди, то була шокована, побачивши, що відсотків 80 майбутніх мам – із цигаркою в зубах. Болгари – нація, яка дуже багато курить, і майже всі болгарки теж. Скільки я не казала своїм знайомим, що це недобре – вони ображались, але не покидали свою шкідливу звичку.

Зі слів нашого реального очевидця, є незрозумілий для українсько-мамчого менталітету факт: дитину в Болгарії годують груддю до трьох місяців – і теж при цьому… курять! А тому в дітей дуже часто виявляються проблеми бронхолегеневої системи. Багато хто з них хворіє на бронхопневмонію.

– У Болгарії немає культури вигодовування дітей хоча б до року – тому в них ослаблений імунітет, – таким є об’єктивний висновок Вікторії Топал. – Коли я годувала груддю свою дитину до півторарічного віку – на мене дивились, як на якесь диво: дитина вже бігає, а ще п’є мамине молоко. Але не осуджували, навпаки, захоплювалися цим. Ще одна проблема: багато дітей-товстунів. І знову-таки через те, що мами не хочуть годувати їх груддю і переводять на дитячі суміші з трьох місяців.

Чи дорого лікувати в цій країні дитя? Організм маленький – але це не означає, що менші дози ліків здешевлюють лікування… Та й діагностика хвороб малюка може бути набагато складнішою, ніж у дорослого.

Зі слів Віки, у дітей є медичні страховки, тому батьки не платять безпосередньо лікареві нічого. Якщо мама з дитиною звертається до приватного фахівця вузького профілю, їй видають документ, що вона заплатила за те і те, навіть за таксі, на якому привезла дитину до лікаря.

БОРОТЬБА – ЗА КОЖНУ ДИТИНУ

– Що особисто тебе як маму вразило в болгарській системі охорони здоров’я дітей – і в позитивному, і в негативному розумінні?

– Одразу після народження мій Ілія захворів на піодермію. Нас направили з пологового будинку прямо у дитяче відділення. Оскільки синові був усього тиждень, завідувачка дуже хвилювалася, як його лікувати, аби не нашкодити здоров’ю такої маленької дитини. Вона при мені телефонувала в Софію до професорів і радилася з ними. Мені це сподобалося – за кожну дитину лікарі борються і переживають. Дуже строго в лікарні (принаймні в дитячій) ставляться до персоналу. Кожна медсестра повинна чітко виконувати те, що призначено лікарем, а запізнень лікарів і медсестер на роботу зовсім немає.

Але є якісь негативні моменти в цілому відрегульованої та вивіреної системи охорони здоров’я маленьких болгар. Наприклад, тут не надто популярні народні, «неаптечні» методи лікування, які є звичними для українців, коли хвороба дитини не викликає особливого переполоху і можна не налягати на «хімію». Часто лікарі, щоб перестрахуватись, без усякої альтернативи призначають маленьким дітям антибіотики.

Але все-таки, як стає зрозуміло після розповіді Вікторії Топал, болгарська педіатрія – на правильному шляху. До появи маленької дитини на світ тут ставляться дуже трепетно. Всім жінкам, яким уже після 30-ти, в державному пологовому будинку роблять кесарів розтин, аби перестрахуватися. Смерть малюка тут – це щось на зразок вибуху атомної бомби.

І, звичайно, питання честі – то де ж краще лікують маленьких пацієнтів, в Україні чи у Болгарії? Віка твердо переконана: рівень знань українських педіатрів усе-таки вищий. Але болгарські дитячі лікарі – сумлінніші і відповідальніші.

– Вони не чекають, поки хтось дасть їм подарунок чи хабар, – каже вона, – а виконують усе так, як їх вчили, намагаються допомогти.

Взагалі, резюмує моя співрозмовниця, болгари вважають, що найкращі медики – це ті, хто здобув медичну освіту не в Болгарії, а в Україні чи Росії. Тут бути лікарем, і зокрема дитячим, престижно. Болгарські педіатри цінують свою професію і пишаються нею. І зарплати у них вищі, ніж в українських. Але і тут є безробіття – тому вони намагаються не допускати помилок у лікуванні дітей і завжди роблять свою роботу якісно. За якістю медицини, зокрема дитячої, послуг і ліків у Болгарії встановлено жорсткий медконтроль. На мою думку, це ще й завдяки тому, що країна – в Євросоюзі. Тарифи на лікування і вартість медикаментів жорстко фіксовані й не можуть бути підвищені просто так.

 

ЦІКАВО ЗНАТИ

«О! АЖ ДВА!»

Болгарія перебуває в п’ятірці європейських країн за кількістю двійнят. Тут надзвичайно популярною є процедура екстракорпорального запліднення. Багато жінок нею користуються, бо не можуть завагітніти. Однією з основних причин такої напасті називають куріння майбутніх мам. Проте болгари із цього приводу не сумують і натякають, що якби не шкідлива звичка місцевих мамусь – країна не славилась би такою армією двійняток.

 

ЧАСИ ТА ЗВИЧАЇ

ЗАБОРОНА НАРОДЖУВАТИ ЗАРАДИ ЗДОРОВ’Я МАЛЮКА

У Болгарії так серйозно ставляться до здоров’я дітей, що навіть готові йти заради цього на, м’яко кажучи, чудернацькі кроки. Так, кілька років тому в цій сонячній безтурботній країні навіть пропонували встановити віковий ценз на материнство, оскільки, на думку ініціаторів законопроекту, в старших жінок народжуються діти, в яких проблеми зі здоров’ям набагато вираженіші, ніж у їхніх однолітків, яких народили жінки до сорока.

Генератором ідеї став голова Парламентського комітету з охорони здоров’я Болгарії Лучезар Іванов. Приводом для вимог вікового цензу для породіль стало народження близнюків у Плевені (місто в Північній Болгарії) в 62-річної Красимири Димитрової.

– Так, наука прогресує, але такі вікові обмеження просто необхідні. Пропонуємо дітонароджувальний ліміт – затвердити вік приблизно 40 років. Бо нема нічого нормального в тому, щоб ставати матір’ю в 62. Це викличе хвороби не лише в матері, а і в дитини, – такі слова пана Лучезара облетіли всі ЗМІ. В інтернеті було дуже багато обурливих коментарів.

Народження дітей у 62-річної жінки стало другим у світі (і першим у Болгарії) серед випадків таких пізніх пологів. Найцікавіше, що за якийсь час після висунення ідеї скандального законопроекту Красимира та її діти пропали з поля зору ЗМІ. А це ще один непрямий доказ того, що двійнята Димитрови десь собі ростуть і нормально розвиваються.

Оксана Ковтонюк, «Освіта України» № 9