Дитина в шість років не повинна вміти читати й писати, але знаючи й правильно вимовляючи всі звуки, вона легко цього навчиться

Розглядаючи тему підготовки до школи, ми зосередимось на фонематичній готовності майбутнього першокласника. І батькам, і вихователям дитячих садочків варто було б звернути увагу на мовлення п’ятирічного малюка, перевірити, чи вимовляє він усі звуки. Проте, як свідчить практика, люди з близького оточення дитини часто не можуть об’єктивно оцінити розвиненість її артикуляційного апарату. А мовлення – надзвичайно важливий показник розвитку, тому в першому класі більшість спілкування вчителя й учня відбувається в усній формі.

Уміння ліпити, малювати й вирізати з часом «переходить» на артикуляційний апарат. Ваша дитина не може порахувати склади? Навчіть її робити це на кісточках пальців – обов’язково спрацює!

 

Про готовність дитини ви­словлювати свою думку і сприймати інформацію нам розповідає логопед і ди­тячий психолог київської спе­ціальної школи-інтернату № 15 для дітей із наслідками полі­омієліту та церебральним па­ралічем Олена Бєлокур. Оле­на Іванівна вважає, що загалом підготовка до школи має почи­натися трохи раніше, ніж це прийнято.

ДИТИНСТВО НЕ ЧІПАЄМО?

 – Чомусь вважається, що ма­люка до школи треба готува­ти в п’ять – п’ять з поло­виною років, – каже Олена Бєлокур. – Деякі мами заяв­ляють: «Дитині треба дати ди­тинство, тому я її не торкаю. Нехай грається». В результаті батьки часто втрачають період розвитку від трьох до шести років. Я дійшла висновку, що дитина має розвиватися посту­пово, раціонально засвоюючи той обсяг інформації, який вона отримує через картинки, пазли, мультики, ігри й розмо­ви з батьками. Тому підготов­ку до школи можна починати з трьох років, ненав’язливо по­яснюючи малюкові, що є час, коли треба трохи посидіти спо­кійно, вислухати маму чи ви­хователя й виконати якесь за­вдання.

Сьогодні – час гіперактивних дітей. Мами жаліються, що не можуть умовити сина чи доньку навіть п’ять хвилин посидіти спокійно. А для цього є дуже проста вправа. Ми ста­вимо перед малюком годинник і, наприклад, кажемо: «Ось цей проміжок часу, поки стрілоч­ка рухається від одинички до двійки, ти не бігаєш, не граєш­ся, а просто малюєш яблучко». Час «уроку» можна збільшува­ти з п’яти хвилин до десяти – п’ятнадцяти. Це буде вихову­вати концентрацію, а її треба розвивати раніше, ніж вчити­ся писати палички. Програма у школі для дітей нелегка, і якщо вони не звикнуть одер­жувати щодня нову інформа­цію, в першому класі це до­дасть неабияких проблем.

ПІДСВІДОМІСТЬ ПАМ’ЯТАЄ «Л»

Усіх без винятку батьків ці­кавить, чи вистачить часу до школи, аби виправити не­правильне мовлення? Нечіт­ка вимова може зберігатися до п’яти років, і це є межею норми. Потім необхідно звер­нутися до спеціалістів, зокре­ма невропатолога, лора, педіа­тра, логопеда й відкоригувати мовлення. Особливо важливо не пропустити візит до лора, адже до 20 відсотків дітей ма­ють знижений слух, а через це страждає і мова. Але якщо ми порівняємо період неправиль­ної вимови перед школою (чо­тири роки) і правильної (чо­тири місяці), що переважить? І ось дитина йде до першого класу – вимова правильна, але підсвідомість продовжує дик­тувати звук «л» замість «р», що відображається на письмі. Це не є характерним абсолют­но для всіх дітей. Однак, чим раніше батьки звернулися б до спеціаліста, тим менше у вашо­го школярика було би проблем із навчанням.

Звісно, дитина має певні пе­ріоди фізичного розвитку, які стосуються й артикуляційного апарату. Чому малюк у півто­ра року розмовляє неправиль­но? Бо рухи артикуляційного апарату ще диференційова­ні, язичок рухається неточно. Становлення артикуляційного апарату триває до 4,5 року. Якщо до цього часу мова не поліпшилась, доведеться зно­ву проконсультуватися в спе­ціалістів.

 – Це все – межі нор­ми, – застерігає логопед. – А найперше, що я запитую в батьків на консультації, як ди­тина говорила півроку тому. Чи є прогрес. Якщо поступу немає – в неї вже серйозні проблеми.

КОЛОБОК ПРОТИ «СИСКИ»

Багато батьків вважає: дити­на виговориться. І це правда, але… тільки в 50 відсотках ви­падків, попереджає логопед. Більше того, коли ще не було такої професії, наш мудрий на­род вигадав спосіб виправляти вимову. Це, звісно, казки: «Ко­лобок-колобок, я тебе з’їм, – каже вовк. Колобок-колобок, я тебе з’їм, – говорить лисичка.» Повторюючи ці рефре­ни багато разів, дитина, зре­штою, скаже правильно. Але батькам (а подекуди й вихо­вателям) обов’язково потріб­но навести приклад правиль­ної вимови. А це неможливо, якщо з дитиною сюсюкають. Звісно, всі ці «сиски» і «летефони» такі смішні! Проте повторювати їх дорослим не бажано – це знову-таки упо­вільнить розвиток мови. Адже мама для малюка – більший авторитет за телевізор чи ра­діо, навіть якщо вони говорять правильно.

 – Наша загальна біда – багато майбутніх першо­класників неправильно го­ворить, – підсумовує Олена

Бєлокур. – Наприклад, за да­ними МОНмолодьспорту, в 2010 році в Україні до пер­шого класу пішла 71 тисяча дітей, 40 тисяч з яких мали вади вимови. Як це можливо? Батьки просто не помічають, що син чи донька неправильно розмовляють. Це можуть ви­значити тільки відповідні спе­ціалісти. У вчительки в пер­шому класі буде 30 учнів і їй не вистачить часу «підтягува­ти» вашу дитину.

ПЕРШИЙ БУКВАР – ВИВІСКА

Дехто з учених вважає, що процес читання – це згаду­вання слова, яке ми один раз назавжди вивчили. Але ж його спочатку потрібно вивчити! В дитини ще не повністю сфор­моване зорове й просторове сприймання, тому із цим можуть виникнути проблеми. В малюків, крім того, часто спо­стерігається дзеркальне читан­ня й письмо (букви й цифри пишуть і читають навпаки). Виправляти «дзеркало» мож­на, граючись у відгадування правильно чи неправильно на­писаних букв, аби учень сам знаходив помилки.

Процес читання – це з’єднання звуків у склади, а складів – у слово. Якщо пору­шений один із цих зв’язків – дитина «спотикається» на шля­ху навчання. Тому бажано хоча й поступово, але дотри­муватися цієї методики, бо від часів Костянтина Ушинського ніхто кращої не придумав. Так, є методика, за якою дітей навчають одразу читати сло­ва. Вона корисна, якщо дити­на має якісь порушення розви­тку, не розмовляє. Але для всіх батьків зазначимо, що у шко­лі діти навчатимуться за одні­єю схемою: звуки – у склади, склади – у слова (поскладовий метод читання).

 – Хочу наголосити, – за­значає Олена Іванівна. – На­вчайте дітей спочатку звуковій назві букви, а не алфавітній. Бо дитина буде читати «ем-а-ем-а» замість «мама», а по­тім доведеться переучуватись. Ознайомити з тим, як зву­чать букви, також доцільно під час підготовки до школи. Якщо «раптом» так станеться, що дитина почне читати ще до шести років, – нічого погано в цьому немає. Однак тільки за умови, що вона сама вияви­ла бажання навчитися! Звісно, дитина, яка вміє читати, наба­гато більше розвинена. Адже малюки вчаться читати не за букварем, а ще й за вивіска­ми на будинках, читаючи ого­лошення, назви книжок. Так вони більше дізнаються про навколишній світ.

СКЛАДИ ЖИВУТЬ НА ПАЛЬЦЯХ

Ще в 60-ті роки минулого сто­ліття вчені довели, що розвиток дрібної моторики пов’язаний із мовленням. Чим вона розвину­тіша, тим кращим буде фоне­матичне сприймання. Іншими словами, вміння дитини вирі­зати фігурки по контуру – це є вміння зосередитися й зро­бити точний рух язиком, щоб вийшов якийсь звук. Є багато вправ для пальчиків, які мож­на виконувати, не маючи нічо­го під рукою, – пояснює лого­пед. Можна по черзі з’єднувати схожі пальці, а можна – різ­ні (великий палець і мізинчик), зробити з рук «кошичок», «бу­диночок», «посипати крупи ку­рочкам», порахувати «будівель­ний матеріал». Вміння ліпити, малювати й вирізати із часом впливає на чіткість вимови ма­люка. Ваша дитина не може полічити склади в слові? На­вчіть її робити це на кісточках пальців, плескаючи в долонь­ки чи стукаючи по столу, – обов’язково спрацює!

НАЙКРАЩЕ «ТРИ» -ЦЕ ЦУКЕРКИ

Отже, перед школою дитина вже повинна правильно роз­мовляти, вміти описати пред­мет, дати оцінку явищу, пе­реказати мультик, вивчити чотири рядки віршика. Ма­тематичні здібності розвиває­мо, навчаючи рахувати до 10 в прямому й оберненому по­рядку. Діти в шість років ма­ють знати, яке число на одини­цю менше/більше названого і співвідносити цифру з числом. Тобто малюк повинен розумі­ти, що три цукерки в умові за­дачі – це і є три цукерки, що лежать у нього на столі.

 – Щодо того, як навчати рахувати в межах першого де­сятка – на рахівних палич­ках чи на пальцях, – розпо­вім вам одну історію, – каже Олена Бєлокур. – У 40-ві роки минулого століття управління освіти категорично забороня­ло вчити рахувати на паль­цях. Моя мама тоді працювала вчителькою молодших класів. Щоб пройти перевірку, вона навчила дітей лічити на паль­цях рук і ніг, поклавши руки під кришку парти. Перевірку пройшла краще за всіх! Оби­два методи мають право на іс­нування, аби тільки рахунок на пальцях не став звичкою. Також навчіть дитину орієнту­ватися в складі числа, напри­клад, п’ять – це два і три. І завжди рахуйте усно! Це дуже розвиває інтелект і сприйман­ня дитини.

МАМО, ТИ НЕ ПРАВА!

Елементарні задачі можна розв’язувати, починаючи вже з чотирьох – п’яти років. Це дуже розвиває логічне мислен­ня. Наприклад, у мене – дві груші, в тебе – три. Скіль­ки треба змінити, аби стало однаково? Оленка, наприклад, скаже: «Одну з’їсти», Олесь – «Одну взяти у мами». Потім поставте інше запитання: в кого більше груш? І запропо­нуйте свою відповідь: «У мене дві. Отже, більше!». Тут ди­тина може розгубитися. Спра­цьовує авторитет учителя чи мами і ваше дошкільнятко по­чинає сумніватись. Але якщо дитині вдасться довести, що вона права, уявіть, як вирос­те її самооцінка! Обов’язково встановіть із дитиною зво­ротний зв’язок. Після того, як вона вирішить вашу зада­чу, нехай придумає завдання і для вас, тобто поставить себе на місце вчителя. Час від часу педагог чи мама мають про­понувати разом із правильною відповіддю неправильну – не­хай малюк вас виправить. Це навчає аналізувати чужу робо­ту й контролювати свою.

НЕВРОЗ ЧЕРЕЗ КЛІТИНКУ

ВАЖЛИВИЙ ПОКАЗНИК ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ – РОЗВИНЕНІСТЬ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Батьки, звісно, й самі можуть простежити готовність дитини до школи, скориставшись будь-якими навчальними й розвивальними тестовими завданнями. Якщо дошкільник справляється з невеликими тестами, що показують розвинутість дрібної моторики, на вилучення зайвого (знайти коло серед квадратів), розрізняють такі поняття, як світло/темно, вдень/ уночі, то це вже є нормою. Також тепер усі діти мають відвідувати садочок хоча б один рік перед школою. Це надзвичайно корисна практика. Якщо дитина за здібностями не виділяється серед однолітків (у гіршому сенсі цього слова) -це також показник її готовності навчатися.

На що ж потрібно звер­нути увагу батькам і вихователям? Незва­жаючи на виконання всіх тес­тів, простежте за фізичним розвитком дитини, – пояснює психолог-дефектолог Влада Тарасенко.

МОТОРИКА – НЕ ПОКАЗНИК?

 – Якщо малюк швидко втом­люється, не може зосередити­ся, не сприймає інформацію на слух, варто звернутися до не­вропатолога, – вважає Влада Іванівна. – Ймовірно, був про­пущений якийсь момент роз­витку. Це свідчить про те, що в дитини ще не досить зріла кора головного мозку, фізіоло­гічно вона не готова сприйма­ти інформацію. Малюкові можуть поставити діагноз ММД (мінімальна мозкова дисфунк­ція), яка дуже легко усуваєть­ся грамотним спеціалістом. Од­нак, якщо вчасно не звернути увагу на проблему й усе-та­ки відправити дитину на на­вчання, в неї можуть почати­ся неврози, енурез, проблеми зі сном.

А як щодо такого важливого показника, як розвиток дрібної моторики? Незважаючи на те, що він яскраво показує логопе­дичні проблеми, це не найкра­щий показник готовності навча­тися. Нерозвинутість дрібної моторики може просто свідчи­ти про те, що в дитини – свій індивідуальний шлях розвитку. Це також показник того, що з нею не займалися вдома. Такі діти зазвичай не готові сприй­мати дуже маленькі предмети, наприклад, клітинки в зошиті. На дошці учні спокійно писа­тимуть великими літерами. А в зошиті вони з мільйона кліти­нок не можуть знайти ту єди­ну, куди вписати число!

ЗАБАГАТО МОВИ

Часто батьки дітей, фізіологічно не підготовлених до школи, від­значають, що їхні школярики забагато хворіють. Насправді, це лише захисна реакція орга­нізму!

 – В респіраторних захво­рюваннях діти ховаються від школи! – пояснює Влада Тарасенко. – Немає нічого по­ганого в тому, щоб відправити дитину в шість із половиною, сім і навіть вісім років, коли це виправдано збереженням здоров’я. У Швейцарії, Німеч­чині, США діти справді йдуть до школи в шість років. Але фактично це дитячий садочок. Школярі багато граються, за­ймаються тим, що з’єднують точки в картинках, розмальову­ють. Значну кількість часу при­діляється фізичній активності. І жодної іноземної! А в нас у спеціалізованих школах дити­на в четвертому класі вивчає англійську, німецьку, російську й українську! Чи не забагато?

КОМП’ЮТЕР ВІДКИДАЄ НАЗАД

Навіть двомовність для бага­тьох діток не корисна. Осо­бливо великі проблеми з мов­ленням бувають у хлопчиків. Якщо не сформована база од­нієї мови, переходити на іншу не можна. У садочку з дітьми, як правило, розмовляють укра­їнською, вдома батьки, не за­мислюючись над цим, спілку­ються з малюками російською. Та й спілкування того – ліче­ні хвилини!

 – Якщо батьки ще й не­правильно підібрали для ди­тини мультфільми (немає діа­логів) і дозволяють гратися в комп’ютерні ігри, це ще біль­ше відкидає її назад, – каже психолог-дефектолог. – Адже комп’ютер не відповість на за­питання й не розкаже казку. Чим більше дитина сидить пе­ред телевізором – тим мен­ше вона неврологічно стійка. Коли й сам по собі малюк надто сором’язливий, треба обов’яз­ково звернутися до спеціаліс­та. Однак я категорично проти того, щоб, готуючись до шко­ли, відвідувати групове заняття, де з дітьми займається вчитель початкових класів. Це просто уроки, які нав’язуються дити­ні ще в п’ятирічному віці. Має бути індивідуальна робота, най­краще – з дитячим психологом-дошкільником.

КУДИ ЗНИКЛИ ІГРИ?

Майбутні школярі не можуть спілкуватися навіть з одноліт­ками. Найгірше те, що нині діти не граються у дворах великими дружними компаніями! Якщо вже не вистачає такого спіл­кування, психолог обов’язково допоможе «розговорити» дити­ну. Багато дошкільників може відповісти на тестові запитан­ня, але соромляться. Їм легше сказати: «Я не знаю!», аби не йти на конфлікт. Навчання ма­лечі й у садочку, і в першому класі має відбуватися лише в ігровій формі. Особливо поки оцінка ще не є мотиваційним фактором. Дітей у школі вже не хвалять, навпаки, щось не зробиш – сварять. Вони від­мовляються навчатися, бо роз­чарувалися в собі: «Я все одно нічого не розумію!». Батькам обов’язково треба шукати при­чини цього «не хочу» разом зі спеціалістами.

НА ЗАМІТКУ

ЗВ’ЯЗОК ІЗ МУРЧИКОМ ВТРАЧЕНО

Сьогодні в дітей часто спостеріга­ється фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН). Це порушення при формуванні звуко­вої мовної системи внаслідок того, що дитина не сприймає і не від­творює якісь фонеми (звуки). На­приклад, вона розуміє: перед нею стоїть стіл, а називає його «сіл», хоча й знає звук «т».

Інша дитина через загальний не­дорозвиток мови, хоча й розуміє, що стіл великий і білий, але роз­повісти про це не може. Виправ­ляти ситуацію треба повільно, розучуючи спочатку одне – два описових слова. Для цього застосовуйте, скажімо, такі ігри. За­питуєте в малюка, яка кішечка зображена на картинці: чорна чи біла, потім – пухнаста вона чи гладка? Далі вводимо емоцій­ний елемент: «Тобі вона подобається? Як назвемо кішечку?» – «Мурчик!» – «А який Мурчик?» – і дитина одразу відповідає: «Мурчик – білий і пухнастий!». Так ми навчаємо малюків від­творювати те, що вони відчувають. Поясніть, що жести й кив­ки головою не замінюють слів. Не вгадуйте побажань дитини – так ви допоможете їй висловитися.

УВАГА! ПЕРШІ НАВИЧКИ

РУЧКУ БЕРЕМО ПРАВИЛЬНО, ПИШЕМО САМОСТІЙНО

При підготовці до школи й навіть, якщо дитина вже навчаєть­ся в першому класі, зверніть увагу на прищеплення навичок, які гарантуватимуть легше засвоєння знань.

1. Більшість педагогів початкової школи скаржиться на один ве­ликий недолік, що спостерігається майже в усіх учнів. Батьки й вихователі не навчили правильно тримати ручку! Це просте вміння має величезне значення для того, щоб рука не втом­лювалась.

2. Навчати писати починаємо з друкованих літер. Так дитина зро­зуміє, як розрізняти склади, бо між літерами не буде з’єднань, які збивають з пантелику. Не налягайте на книжки, де слова розділені на склади, – їх можна використовувати на почат­ковому етапі навчання читанню.

3. У сучасних прописах елементи букв і самі букви (цифри) учень вчиться обводити ручкою (олівцем). Але ніхто не відміняв ро­бочого зошита, в якому вчимося писати самостійно!

4. Читання – це альфа й омега всього навчання. Обсяг інфор­мації у школі зростатиме щодня. Аби вирішити будь-яку за­дачу (виконати вправу), потрібно спочатку прочитати завдан­ня! Тому навіть якщо у школі не задають домашніх завдань, читайте разом із малюком хоч сторінку на день.

Олена СОЛОДОВНІК, «Освіта України» № 48