Співчуття й доброта зароджуються в сім'ї

Для батьків дуже важливо приймати дітей такими, якими вони є, відчуваючи до них любов, доброту, розуміння й милосердя. Однак якщо ви хочете навчити їх бути співчутливими, мало лише відчувати ці почуття, ви повинні демонструвати їх на власному прикладі в повсякденному житті, й починати краще за все із прояву співчуття у ставленні до самих себе.
Замисліться про співчуття в тому сенсі, наскільки важливо демонструвати його своїм дітям на ділі. Адже наші діти дивляться на нас. Як ми справляємось з нашими емоціями? Як ми спілкуємось з людьми, які нас оточують? Як насправді повинні виглядати прояви щирого милосердя?
Далі пропонуються п'ять порад, як проявляти співчуття в повсякденному житті, з огляду на пильні та спрямовані на батьків погляди дітей.
1. Проявляйте співчуття до себе. Пам'ятайте, що найбільш ефективно ми можемо навчити дітей лише того, що робимо самі. Якщо ми хочемо, щоб наші діти проявляли милосердя до самих себе, ми повинні показувати їм, як це робиться! Наприклад, можна поспівчувати собі, визнавши, що виховання дітей – це важка робота. Іноді нам, батькам, доводиться робити щось не так, як ми хочемо. Іноді ми настільки стомлюємось і виснажуємось, що приготувати яєчню – це все, на що в нас вистачає сил. Іноді нам потрібна перерва, тому що ми настільки роздратовані, що просто не можемо добре мислити.
Незалежно від того, за що ви картаєте себе, викиньте це з голови. Не існує ідеальних батьків. Замість того щоб докоряти й нарікати на себе, пригадайте про те, що ви теж людина. Після конфліктної ситуації, коли ви всі заспокоїтесь, скажіть своєму малюку, що ви теж іноді робите помилки. Попросіть вибачення за образу, яку ви йому завдали, і скажіть, що ви щиро бажаєте наступного разу зробити по-іншому. Співчуття й обійми вашої дитини, швидше за все, вилікують вас так само, як і її.
2. Проявляйте співчуття до чоловіка чи дружини. Це дуже важливо. Ми часто жаліємо дітей, коли їм буває важко, але як часто ми співчуваємо дружині чи чоловіку? Нерідко ми витрачаємо все наше красномовство на дітей, але економимо його при спілкуванні з нашою половинкою.
Пам'ятаєте ті очі, які спостерігають за кожним вашим рухом? Багато хто з нас ставиться зі співчуттям до того, що дитина забула виконати свою домашню роботу, але готові накинутись на чоловіка за те, що той забув винести сміття! Так діти вчаться того, що не всі гідні співчуття, але ж це зовсім не те, чого ми хочемо їх навчити. У всіх нас бувають невдалі дні, всі ми періодично про щось забуваємо, усі ми заслуговуємо співчуття. Наступного разу, коли ваш чоловік скаже чи зробить щось таке, що вас засмутить, проявіть до нього все співчуття, на яке ви тільки здатні. Спробуйте сказати: «Ти сьогодні такий напружений. Дай я тебе обніму!». Так ви не тільки продемонструєте дітям уміння проявляти співчуття, а і проведете приємний вечір!
3. Проявляйте співчуття до дитини. Тоді вона на собі відчує його дію. Так, ми, батьки, повинні вчити дітей самодисципліни, відповідальності, надійності й багатьох інших позитивних якостей. Проте все це ми повинні робити співчутливо. Це означає, що треба вчитися виходити за рамки поганої поведінки та ставати милосердним до переконань, які за нею стоять.
Ось приклад милосердної, співчутливої дисципліни. Дитина заважає вам розмовляти по телефону. Так, така поведінка дратує. Так, ми хочемо, щоб вона поводилась по-іншому. Але якщо ми одразу ж почнемо кричати або карати дитину, то будемо коригувати тільки поточну поведінку, отже, малюк відчує лише сором і наше засудження. Такі почуття ні дитину, ні дорослого не можуть надихнути на співпрацю або зміну поведінки наступного разу. Ми досягнемо значно більшого, якщо зрозуміємо і проявимо співчуття до переконання дитини, яке ховається за такою поведінкою.
Наприклад, коли ви закінчите розмову по телефону, можна спитати в дитини: «Тобі було важко дочекатись, коли мама закінчить розмову. Скажи мені, що ти відчував?». Ви можете й не отримати відповіді, тоді вам доведеться самим здогадуватись і намагатись зрозуміти, що відчувала ваша дитина: «Я вважаю, що ти відчував себе самотнім, і, можливо, навіть сердився, що мама приділяє увагу комусь іншому». Швидше за все, у відповідь ви почуєте виразне «Так!».
Ось тут, у цей момент, настає черга милосердної, співчутливої дисципліни: «Іноді мені необхідно розмовляти по телефону, але я зможу завершувати розмову швидше, якщо мені ніхто не заважатиме. Як ти думаєш, що може допомогти тобі провести час, поки мама розмовляє по телефону?».
Можна, наприклад, запропонувати дитині «спеціальну» розмальовку, яку вона буде брати тільки тоді, коли мама зайнята телефонною розмовою. Можна домовитись, що ця розмальовка завжди буде лежати в певному місці, наприклад, біля домашнього телефону, щоб дитина легко могла її знайти.
4. Проявляйте співчуття за межами дому: у машині, на пошті, у продуктовому магазині – всюди, де рівень стресу вище, ніж в умовах вашої родини.
Ви коли-небудь дозволяли собі в’їдливі зауваження на адресу водія автомобіля, який вас підрізав? Чи ловила вас дитина на таких висловлюваннях?
Це, звісно, дрібниці. У такі моменти ми навіть не усвідомлюємо, що діти спостерігають за нами. Стороння людина робить те, що нам не подобається, заважає нам, і ми вголос коментуємо цю ситуацію. Ми називаємо таких сторонніх «ідіотами», цікавимось, «яким треба бути дурнем», щоб діяти таким чином, висловлюємося зневажливо та зверхньо.
У такій ситуації дитина може спитати вас, що поганого зробила вам та чи інша людина. Важливо навчитись виходити за рамки власного бачення подій і проявляти участь до інших людей. Можна, наприклад, сказати: «Ти знаєш, я трохи нервую, тому що ми запізнюємось, і розлютився, коли ця машина перегородила нам дорогу. Але ж, якщо подумати, ця людина теж може кудись поспішати, можливо, у неї якісь невідкладні справи або вона просто заблукала».
І хоча такі фрази здебільшого призначаються дитині й виконують роль правильної (хоч і багато в чому штучної) моделі співчуття після виголошених критичних висловлювань на адресу іншого водія, вони дійсно здатні змінити ваш настрій. Найдивовижніше у співчутті – це те, що, коли ми його проявляємо у ставленні до інших людей, ми й самі починаємо почувати себе дуже добре, навіть відчуваючи роздратування!
5. Звертайте увагу дитини на прояви співчуття. Навколо нас постійно відбувається щось позитивне. Дитина ділиться своїми іграшками на дитячому майданчику. Брат приносить зеленку й вату для заплаканої маленької сестрички. Людина, яка йде позаду вас, піднімає документ, який ви впустили та наздоганяє вас, щоб віддати його. Такі приємні дрібниці відбуваються щодня.
Як тільки з'явиться можливість, зробіть паузу й разом з дитиною поміркуйте про подібні прояви співчуття. Розмовляйте про доброзичливі вчинки людей. Якщо по-доброму зробили з вами, розкажіть дитині про те, що ви відчували в той момент: «Я дуже вдячна тій жінці за те, що вона помітила, як у мене випав документ, і повернула його мені. Приємно усвідомлювати, що люди піклуються один про одного».
Якщо ваша дитина відчула на собі чиєсь добре ставлення й участь, спитайте її, що вона відчувала в той момент: «Я звернула увагу, що брат приніс лід, коли ти впав і забився. Що ти відчув, коли він потурбувався про тебе?». Якщо сама дитина комусь поспівчувала, не залишайте й це без уваги! Неодмінно відзначте: «Ти поділилась іграшкою зі своєю подругою, коли вона так хотіла пограти з нею. Я знаю, наскільки важко іноді буває ділитись, і все ж ти зробила це. Що ти при цьому відчувала? Що, на твою думку, в той момент відчула твоя подруга?».
Ці запитання можуть звучати якось по-чудернацьки і нерозумно, але вони спонукають дитину замислитись про прояв співчуття. Вони допомагають їй зв'язати дію з почуттями. Усі ці моменти допомагають зрозуміти, що означає відчувати співчуття і самому, і на собі з боку інших людей, і сприяють прояву співчуття в повсякденному житті.
Хоча не будь-яку ситуацію можна використовувати як навчальний посібник і не кожний день рясніє прикладами прояву співчуття, саме дрібниці найкраще допомагають нам розвивати в дітей почуття милосердя, турботи й розуміння. Приклад батьків – це найкращий спосіб навчити дитину цих навичок. Ми повинні використовувати будь-які можливості, щоб демонструвати співчуття у ставленні до себе, наших сімей, усіх тих людей, з якими ми співпрацюємо, – тільки так ми виховаємо милосердних, співчутливих, чуйних дітей.