Повідомлення про найбільш кричущі факти домашнього насильства сприймаються як серіали жахів

Даремно легковірні та вразливі громадяни про всяк випадок запасаються сірниками, скуповують свічки та, розвісивши вуха, слухають усіляких «оракулів із Шамбали». Не буде 21 грудня ніякого кінця світу. Не буде, бо він давно вже настав. Просто ви цього не помітили. Справжній кінець світу – не природні катаклізми й не вселенський вибух. Це було б занадто просто й майже не болісно. Все набагато гірше. Кінець світу – наче та булгаківська розруха, що не зовні, а всередині. Це коли рідні люди починають ненавидіти одне одного. Коли син по-звірячому вбиває стареньку матір, а батько – малолітню доньку. Коли чоловік б’є дружину і ґвалтує власних дітей. Коли дім припиняє бути фортецею й перетворюється на пекло. Коли душі спустошені й випалені так, що там не залишається нічого людського. А це страшніше за будь-який апокаліпсис.

 

Насильство в сім’ї – це не лише українська біда, а проблема світового масштабу. Але в Україні жінки, діти й люди похилого віку страждають від домашнього насильства набагато частіше, ніж можна собі уявити. На думку експертів, загальна кількість злочинів і адміністративних правопорушень, пов’язаних з насильством у сім’ї, є більшою, ніж усі інші злочини взагалі.

Хоча насильства від агресивних чоловіків зазнають переважно саме жінки (за статистикою, в Україні близько 68 відсотків жінок потерпають від цього лиха), проблема не може розглядатися лише як суто жіноча. Бо домашнє насильство зазвичай відбувається і щодо дітей. У 55 відсотках випадків, коли чоловіки б’ють своїх партнерок, вони також ображають і дітей. Найпоширенішими видами жорстокого поводження із жінками й дітьми є фізичне насильство (побиття, завдавання тяжких тілесних ушкоджень, припікання гарячими предметами й інші звірства, аж до позбавлення життя), і психологічне (словесні образи, приниження, демонстрація ворожості, залякування, погрози, ігнорування тощо). На жаль, останнім часом стосовно дітей все більше поширюється сексуальне насильство власними батьками, опікунами, старшими братами та іншими родичами: інцест, спонукання до статевого акту, залучення дитини до проституції або порнобізнесу.

СЛАБКОДУХИМ – НЕ ЧИТАТИ

Нормальній людині це зрозуміти важко, майже неможливо. Повідомлення про найбільш кричущі факти домашнього насильства сприймаються як серіали жахів або якісь нереальні історії з паралельного світу.

30-річний мешканець Харківської області після сварки, спричиненої спільним розпиттям оковитої, вбив свою 26-річну вагітну дружину. Завдавав їй тяжких ударів по голові та в живіт, після чого задушив.

В Оболонському районі Києва вітчим зґвалтував пасербицю-школярку, погрожуючи їй ножем. Знявши «кіно» на відеокамеру, він змусив дитину вмитись і йти разом із ним зустрічати маму з роботи.

На Донеччині 44-річна прийомна мати «за неслухняність» забила до смерті п’ятирічну дівчинку. Дитина померла в реанімації. Її молодша трирічна сестра із забиттями й синцями потрапила до лікарні.

У Львові 32-річний батько, вщент п’яний, звіряче зарізав семирічну доньку. Експерти нарахували на тілі вбитої дитини понад десять ножових поранень.

У Дніпропетровській області прийомна матір знущалася над шестирічною дівчинкою: лупцювала її, била головою об двері, змушувала тримати ноги в окропі. Натомість співробітники служби у справах неповнолітніх місцевої адміністрації заявляли, що жінка зі своїми обов’язками справляється.

У Миколаївській області співмешканець 28-річної жінки до смерті забив її трирічного сина. Сім’я давно була під наглядом правоохоронців і соціальних працівників, проводилися профілактичні бесіди про неприпустимість застосування фізичної сили до малолітніх. Навіть розглядалося питання позбавлення чоловіка й жінки батьківських прав. Але в середині листопада комісія вирішила дати дорослим час для «виправлення»…

38-річний мешканець Красноперекопського району – батько п’ятьох дітей, який ніде не працював, 8 березня цього року в п’яному чаду вбив шестимісячного сина. Добряче хильнувши за свято імені Клари Цеткін, батько розсердився на дитину, яка невчасно почала плакати, витяг її з ліжечка і щосили кинув на диван. За висновком судово-медичної експертизи, смерть настала внаслідок розриву печінки, перелому ребер і забиття внутрішніх органів.

У Павлограді Дніпропетровської області п’яна бабуся 57 років сокирою тяжко поранила шестирічну онуку, яка прийшла до неї в гості. За повідомленням відділу зв’язків із громадськістю місцевої міліції, «дитина отримала відкриту черепно-мозкову травму, забій мозку 1-го ступеня, перелом лобної та тім’яної кісток голови, перелом щелепи, носа, рубану рану голови, садна спини, шиї».

Мимоволі згадуються моторошні віршики-страшилки з піонерського дитинства, які є тепер зловісним пророцтвом для «світлого майбутнього». Пам’ятаєте? «Бабушка внучку из школы ждала, цианистый калий в ступке толкла. Дедушка бабушку опередил, внучку гвоздями к забору прибил»…

…Статистика говорить про те, що зі 100 випадків насильства над дітьми 1 – 2 закінчуються смертю жертви. Проте, отримавши важкі фізичні та психічні травми, діти страждають у будь-якому разі. Навіть якщо насильство не спрямоване безпосередньо на дитину, вона може бути мимоволі втягнутою до цього згубного виру. Намагаючись захистити матір від нападу батька-насильника, підліток може його вбити чи покалічити. Відомі випадки, коли, скажімо, 13-річна мешканка Запоріжжя та 12-річний львів’янин, не витримавши знущань над мамами, завдали смертельних ножових поранень власним татусям. Правильно зробили, кажете? Можливо… Але тепер їм із цим жити.

КРИВДНИКАМ ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ

Незважаючи на 10-річчя дії Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», ганебне явище не тільки не зникає, а, навпаки, набирає обертів. Неефективність нашого законодавства дає змогу порушникові уникнути відповідальності або отримати неадекватне покарання. Якщо 2009 року зареєстровано 79 859 звернень щодо випадків домашнього насильства, у 2010-му до державних установ надійшло 110 тисяч заяв, то у 2011-му їх уже було 126 із половиною тисяч, а за 10 місяців 2012 року назбиралося більш як 119 тисяч. (До того ж треба розуміти, що величезна кількість випадків домашнього насильства є поза увагою, адже досить часто його жертви нікуди не звертаються.)

Такі дані озвучені під час круглого столу «Розбудова системи протидії домашньому насильству», що відбувався в Києві наприкінці листопада під патронатом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом з програмою розвитку ООН в Україні. Зібрання відбулося у рамках всесвітньої акції «16 днів без насильства». Окрім, власне, омбудсмена Валерії Лутковської і Директора представництва програми розвитку ООН в Україні Рікарди Рігер, участь узяли народні депутати, представники МВС, Мінсоцполітики, МОНмолодьспорту, відомих громадських правозахисних організацій та інших зацікавлених структур.

У доповідях і обговореннях акцентувалося на тому, що немає ефективної системи виявлення всіх випадків домашнього насильства, є труднощі з їх класифікацією. Йшлося про недосконалість законодавства через його несистемність, про брак інформації щодо інституцій, до яких могли б звертатися жертви домашнього насильства, про нестачу підготовлених фахівців і неефективність санкцій, що застосовуються проти сімейних кривдників.

За словами Ольги Шаповалової, судді Верховного суду у відставці, редактора юридичного журналу «Судова практика», закон спрямований на те, щоб відвернути насильство в сім’ї, а не покарати винних у вже скоєних злочинах. Майже 90 відсотків осіб, які вчинили домашнє насильство, заперечують це публічно в суді й доводять, що на них здійснили наклеп. Довести факт злочину майже неможливо, адже його скоюють здебільшого без свідків. А навіть з новим Кримінальним кодексом можливість застосування показань із чужих слів є дуже обмеженою.

Тож як можна вдосконалити законодавство в цій галузі? Передусім, ратифікувати Конвенцію Ради Європи про боротьбу з насильством, підписану Україною 7 листопада 2011 року, і внести необхідні зміни до Закону про відвернення насильства в сім’ї. Зокрема, змінити сам термін «насильство в сім’ї» на «домашнє насильство», розширити коло осіб, на яких поширюється дія закону, вдосконалити кримінальне законодавство, виділивши злочини проти сім’ї в окремий розділ. Окрім того, потрібна спеціалізація суддів, застосовування громадських робіт замість штрафних санкцій, від яких родина порушника страждає двічі.

Словом, поле неоране. Адже лише задля того, щоб ратифікувати Конвенцію, потрібно внести зміни до шести кодексів і десяти законів. Цікаво, скільки часу на це треба? Враховуючи те, що наші законодавці завжди знаходять собі якусь нагальну справу, важливішу за виконання безпосередніх обов’язків: якщо не президентські вибори, то парламентські, якщо не мовні баталії, то всілякі коаліціади, спікеріади, юля-гейти й інші забавки. Хіба їм до домашнього насильства? Їм би з політичним розібратися.

НАЦІЯ В НЕБЕЗПЕЦІ?

Хтось з учасників круглого столу зауважив, що протидія домашньому насильству в Україні – це питання національної безпеки. Дещо високопарно, але в принципі правильно. Будь-яке порушення прав людини не додає країні процвітання. Особливо з огляду на реакцію суспільства щодо таких порушень, на надто спрощене уявлення близьких і віддалених наслідків цих явищ і, зрештою, на гендерні суспільні стереотипи, що підтримують кривдника і зневажають жертву.

До речі, багатьох цікавить питання, чому жертви не йдуть від своїх мучителів. Любов ми відкидаємо відразу – не можна любити того, хто завдає фізичного болю. Для цього треба бути зовсім уже безмозкою куркою. Справжніх причин віктимної поведінки лише три: економічна (релігійна, професійна, будь-яка інша) залежність від чоловіка, небажання «сиротити дітей» і звичайний страх перед помстою. Геть не безпідставний, між іншим. Жінку вистежують і жорстоко карають. До слова, статистика департаменту поліції штату Мічиган (США) свідчить про те, що найнебезпечніший час для потерпілих – коли вони намагаються припинити стосунки з кривдником. У Мічигані 75 відсотків убивств жінок, здійснених їхніми партнерами, відбуваються тоді, коли стосунки вже припинилися або коли жінка намагалася це зробити.

…І постає запитання: поки парламентарі розчухаються прийняти нове законодавство, чи є взагалі управа на сімейних кривдників? Є. Якщо насильник – боязливий покидьок, який розуміє лише грубу силу. Іноді достатньо навіть одного візиту дільничного до такої родини. Хук зліва – і «сміливець» принишкне надовго. Всі інші заходи є менш ефективними. Захисний припис часто не спрацьовує. Тим більше, що покарати за його невиконання майже неможливо. Є, правда, всілякі корекційні програми, куди міліція відправляє порушників сімейного спокою на перевиховання. Фахівці, які працюють із цими програмами, кажуть, що кращого інструмента за 10 років не вигадали. Але знов-таки не для всіх він годиться – лише тоді, якщо людина більш-менш адекватна й не пропила останній розум. Людиноподібних приматів перевиховувати зайве – даремна трата часу. Бо виправить його тільки могила. Або – примусове позбавлення репродуктивної функції. Хімічне чи механічне – не важливо. І не треба жбурляти в автора камінням. Ця нехитра маніпуляція дала б чимало користі: значно скоротила б прояви домашнього насильства – не лише із суто об’єктивної причини, а й через страх перед екзекуцією. І це було б найкращою протидією сімейним кривдникам – і адекватним покаранням, і ефективною превенцією. В результаті ми мали б значне зменшення кількості жертв, а відповідно – й майбутніх насильників. Сподіваюсь, що колись таку норму до законодавства буде внесено. Не заради «чистоти» нації, а тільки задля її порятунку.

* * *

І наостанок – прохання до вчителів. Якщо у вашому класі є дитина, яку ображають батьки – ставтеся до неї уважніше. Будь-яка людська істота потребує прихистку. Навіть якщо це скуйовджене вовченя, яке сидить за останньою партою і щодня псує вам кров. Навіть рослина тягнеться до тепла і світла, а дитина – й поготів. І на батьківських зборах жодного разу не скаржтеся батькові на її погану поведінку й кепські знання. Бо малого битимуть так, як вас не били ніколи. Просто пожалійте його. І, можливо, кінець світу стане для нього менш болісним.

ДО РЕЧІ

АНАТОМІЯ ЖОРСТОКОСТІ

У науковій літературі нема єдиної думки про першопричину домашнього насильства. Науковці запропонували безліч мікро– й макротеорій – від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. На відміну від інших типів насильства, сімейне має циклічний характер і відбувається протягом тривалого часу з тенденцією до зростання.

Насильство над дитиною в родині призводить не тільки до здійснення агресивних вчинків щодо інших дітей, а й до розвитку агресивності, схильності до насильства й жорстокості в зрілому віці, перетворення фізичної агресії на життєвий стиль особистості, що є поштовхом до відтворення жорстокості стосовно власних дітей.

ОФІЦІЙНО

РОЛЬ ОСВІТИ У ВІДВЕРНЕННІ НАСИЛЬСТВА

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту систематично проводить роботу з профілактики насильства в сім’ї. За словами начальника відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини Алли Середницької, аби відвернути факти насильства в суспільстві, треба насамперед озброїти дітей правовими знаннями. Це найперше завдання, яке стоїть перед освітніми установами. Щорічно проводиться Всеукраїнська олімпіада з основ правознавства, в якій беруть участь тисячі дітей по всій Україні, Всеукраїнський турнір юних правознавців. Учасники демонструють не лише знання з провідних галузей права, а й уміння їх застосовувати в буденному житті.

Особливе значення в роботі з дітьми має психологічна служба системи освіти – 70 відсотків шкіл забезпечені практичними психологами. Вони проводять тренінгові заняття за методом «рівний – рівному» для формування в дітей стійкої життєвої позиції, адекватної самооцінки, психологічних бар’єрів протистояння жорстокому поводженню з ними.

Велика увага приділяється й роботі з батьками. На засіданнях батьківських педвсеобучів проведено бесіди щодо попередження насильства над дітьми в сім’ях: «Як навчитись розуміти свою дитину», «Взаємини батьків і дітей», «До чого призводить насильство в сім’ї».

Органи учнівського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів організовують і здійснюють попереджувальну роботу щодо відвернення насильства над дітьми: єдині уроки права, цикли бесід і диспутів; тренінгові заняття – «Ми проти насильства», «Толерантне ставлення однолітків одне до одного», «Злочин, який не розголошується», «Я і мої батьки», «Дізнайся про свої права» тощо.

З питань запобігання насильству в дитячому середовищі, в сім’ї міністерство співпрацює із засобами масової інформації та іншими громадськими інституціями суспільства.

ДО ТЕМИ

Київський науковий центр сексології і планування родини вивчив психосоціальний статус 40 дітей (9 хлопчиків і 31 дівчинки) від 4 до 13 років, які мали в анамнезі різні види сексуальних домагань чи насильства. З’ясовано, що в 26 дітей обоє з батьків – алкоголіки, в 9 – алкоголік батько чи вітчим. Повна родина була в 16 дітей, мати й вітчим – у 13, тільки мати – у 7. Не мали батьків (були тільки бабуся й дідусь) – четверо дітей. Відвідували дитячі установи загального профілю (садки, школи) 23 особи, спеціалізовані – 17 дітей. Психопатологічні розлади виявлені в 22 дітей, зокрема, слабоумство різного ступеня вираженості – в 16, психопатизація – в 6 дітей. Стали жертвами насильства, сексуальних домагань чи розпусних дій дорослих 27 дітей, старших школярів і підлітків – 13.

МОВОЮ ЦИФР

69 відсотків випадків сексуального насилля над дітьми в Україні здійснюється в домашніх умовах, у неповноцінних сім’ях і над дітьми-сиротами.

35 відсотків жінок, які потрапляють до лікарні «швидкої допомоги», перебувають там через тілесні ушкодження, пов’язані зі знущанням; 25 – 40 відсотків жінок було побито під час їх вагітності.

50 відсотків усіх бездомних жінок і дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства в сім’ї.

Діти скривджених матерів у шість разів частіше намагаються накласти на себе руки, 50 відсотків схильні до зловживання наркотиками й алкоголем.

Майже 100 відсотків матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей.

65 – 95 відсотків тих, хто займається проституцією, зазнали сексуального насильства ще в дитинстві.

Майже 40 відсотків усіх зареєстрованих убивств відбувається саме серед родичів.

95 відсотків справ про розлучення викликані брутальною словесною образою й побиттям жінок.

30 – 40 відсотків щоденних викликів міліції пов’язані з побутовим насильством.

30 відсотків самогубств і 60 – убивств жінок пов’язані з насильством у сім’ї.

Діти-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду, ніж їхні ровесники.

На частку членів сім’ї (вітчимів, дядьків, братів, батьків, дідусів) припадає 35 – 40 відсотків зґвалтувань. Ще 40 – 50 відсотків випадків відбувається з вини вхожих у будинок друзів сім’ї. Тобто, у 85 – 90 відсотках випадків злочинець добре відомий дитині, й тільки 10 – 15 відсотків зґвалтувань скоюють незнайомці.

Наталія КУЛИК, «Освіта України» № 50