Як дитина повинна сприймати свої помилки

Усі люди роблять помилки – такий неминучий факт, притаманний самому життю. Звісно, існують помилки, більш значні, ніж інші, а є ті, від яких набагато важче оговтатись, але, так чи інакше, усі вони є частиною нашого життя. Те, як людина справляється зі своїми помилками, має зв'язок з її самооцінкою, безпосередній та двосторонній.

Діти з високою самооцінкою значно краще справляються зі своїми помилками, роблячи це дійсно вражаючим чином. Вони у прямому розумінні підводяться, обтрушують коліна й кажуть: «Так, я зазнав поразку. І що мені тепер треба зробити наступного разу? Що конкретно мені треба змінити?». Вони усвідомлюють, що припустили помилку, й визнають її як факт. Але найголовніше, такі діти розробляють стратегію, щоб виправити свою помилку й не повторювати її знову. Загалом, такий підхід і є навчанням на своїх помилках.

Сам процес навчання на помилках – надзвичайно цінна життєва навичка, тому що навчання передбачає і включає в себе елемент ризику, оскільки кожного разу діти ризикують помилитись. Але оскільки вони постійно пробують якісь нові способи вирішення завдання, завжди є шанс, що в них усе вийде. У свою чергу, кожний новий успіх зміцнює їх самооцінку. Кожний досвід збільшує бажання пробувати ще, і ще, і ще.

Діти з низькою самооцінкою взаємодіють з помилкою зовсім інакше. Найчастіше вони використовують цей досвід для того, щоб девальвувати свою цінність: «Бачите, я казав вам, що не можу нічого зробити правильно», – так вони реагують на підсумок своєї невдалої спроби. Замість того щоб розглядати помилки як можливість учитись, такі діти інтерпретують свій досвід як причину все кинути і «ніколи не робити це знову». Звісно, такий підхід не сприяє підвищенню самооцінки, він сприяє лише зневірі у власних силах і тим самим завершує хибне коло.

Весь драматизм полягає в тому, що ці діти могли б учитись на власному досвіді. Якби вони знали, що «Робити помилки – нормально... на помилках треба вчитись», то цей досвід постав би для них у зовсім іншому світлі. Але не все так погано, ви можете допомогти своїй дитині навчитися справлятися з помилками, запропонувавши певні стратегії, за допомогою яких вона почне перетворювати свої помилки на прекрасну можливість навчитися чогось нового. У процесі ви забезпечите також можливість підвищити її самооцінку.

Існіє безліч способів допомогти своїм дітям позбутись думки, що «помилки – це погано». Майте на увазі, що зміна поведінки вимагає часу, наполегливості та систематичності. Нарешті, пам'ятайте, що ваш власний спосіб взаємодії з помилками – це найважливіший урок, який можна дати дітям.

Далі пропонуються кілька порад про те, як допомогти дитині позбутися страху перед зробленою помилкою.

Повторюйте дитині: «Робити помилки - це абсолютно нормально». Нажаль, дуже багато дітей страждають від перфекціонізму. Вони прагнуть бути ідеальними й бездоганними в усьому. Коли помилка все ж таки трапляється, дитина відчуває себе спустошеною та інтерпретує її як знак (підтвердження) того, що вона «негідна». Тому частіше нагадуйте дитині, що «зроблені помилки – це нормально. Це відбувається з усіма нами».

Визнавайте свої власні помилки. Батькам важливо визнавати, що вони іноді теж роблять помилки. Діти вважають вас «всемогутніми та всезнаючими». Звісно, батьки теж роблять помилки, просто тримають їх при собі. Розкажіть дитині про помилку, якої ви нещодавно припустились, а також обговоріть з нею ті помилки, яких ви припускались у дитячому віці.

Показуйте приклади виправлення помилок, моделюйте правильне ставлення до них.Так, батьки роблять помилки, але успішні люди, які прагнуть високих досягнень, неухильно вчаться на своїх помилках. Як тільки ви визнали свою помилку, не забудьте сказати дитині, що саме ви плануєте виправити наступного разу, щоб не зробити її знову. Ви можете сказати: «Я зробив помилку... і ось що я буду робити...».

Розкажіть дитині про помилки та невдачі відомих і шанованих людей. При будь-якій можливості делікатно вказуйте на їхні помилки, щоб дитина зрозуміла, що помилки трапляються з усіма й зовсім не перешкоджають досягненню успіху й не перекреслюють усе подальше життя, а навпаки. Книги переповнені відповідними прикладами, як і газети, які завжди дають свіжі ідеї. Ось декілька прикладів.

• Альберт Ейнштейн не розмовляв до 4-х років, погано вчився у школі. Батьки і вчителі думали, що він недорозвинений. Його виключили зі школи. А після він провалив іспити в політехнічну школу Цюріха.
• Томасу Едісону вчителі казали, що він занадто дурний, щоб чогось навчитись. На перших двох роботах у нього справи йшли кепсько, і з обох його звільнили за непродуктивність. Винаходячи лампочку, він провів більше тисячі невдалих дослідів.
• Генрі Форд п'ять разів безуспішно починав свій бізнес.
• Уолта Діснея звільнили з газети за відсутність фантазії та креативних ідей. Після цього він неодноразово починав бізнес, який закінчувався банкрутством.
• Брати Райт сімдесят разів безуспішно намагались підняти в повітря свій славнозвісний літак.

​Учіть дитину позитивного внутрішнього діалогу. Якщо ви помічаєте, що ваша дитина надто напружена та стурбована своїми помилками, допоможіть їй навчитись казати самій собі позитивні слова і твердження, такі як: «Я спокійна і тримаю емоції під контролем» або «Я докладу всі зусилля і досягну успіху». Чим частіше вона буде звертатись до себе подібним чином, тим швидше почне вірити в це.

Допоможіть дитині побачити в помилці цікаву задачу, а не звинувачувати себе в ній. Суть помилки часто полягає не в самій помилці, а в тому, як дитина інтерпретує її. Допоможіть дитині визнати, що вона припустилася помилки («Я зробила це неправильно»), а потім допоможіть визначити подальше завдання («Я забула назву столиці Франції»).

Сплануйте стратегію на майбутнє. Після того як дитина визнає свою помилку і зрозуміє задачу, яка потребує вирішення (та припинить звинувачувати себе в здійсненні помилки), розробіть план виправлення помилок на майбутнє: «Ось як я підготуюсь до вступу наступного разу. Я буду повторювати назву столиць країн світу щовечора по десять хвилин протягом двох наступних тижнів».