Ми продовжуємо наш проект, присвячений неординарним ситуаціям у школі. Сьогодні на порядку денному чи не найбільш поширена проблема сучасних педагогів — нецензурні висловлювання школярів. Судячи зі свідчень учителів, почути лайку можна і в випускному, і в першому класі. Причому діти не просто кидаються поганими словами на перервах у коридорі. Деякі не соромляться розмовляти так із педагогом на уроці. Кожен учитель обирає свою тактику боротьби з лихослів’ям. Але для цього треба знати першопричину такої поведінки.

ХТО ВИНЕН?

Це одвічне запитання постає щоразу, коли батьки й учителі збираються, аби вирішити, що робити з дитиною, яка частенько дозволяє собі нецензурні ви­словлювання. Вчителі, безперечно, зви­нувачують у всьому батьків, бо ж на уроках лайці не вчать, а батьки все-таки нарікають на шкільне оточення, стар­шокласників. Ось і виходить замкну­те коло. У психологів — свій погляд на це питання.

— Є кілька причин, через які діти починають вживати лайливі слова, — стверджує психолог Тетяна Дроботун. — Молодші часто не розуміють змісту, а звучання слова сподобалося або хочуть наслідувати старших. Під­літки роблять це, щоб відчути себе до­рослими, «як усі», щоб привернути до себе увагу батьків, учителів, одноклас­ників, з почуття протесту. Якщо батьки зайняті своїми справами, а дитина по­требує їхньої уваги, то немає кращого способу, як голосно і бажано у вели­кій аудиторії сказати щось непристойне. Зовсім не важливо, що батьки почина­ють кричати, обурюватися, відчитувати або навіть карати дитину. Мети досягну­то — вся увага батьків прикута до неї. Така сама ситуація і в школі. Адже ко­жен учитель, як би не старався, має сво­їх улюбленців. Діти це відчувають, тому часто намагаються привернути увагу пе­дагога, якщо не знаннями, то непристой­ними словами. І це перший дзвіночок, аби задуматися, а чи достатньо уваги приділяє вчитель цьому учневі. Можли­во, варто проконсультуватися зі шкіль­ним психологом. Однак не поспішайте влаштовувати скандал, адже цим тільки по­кажете підліткові, що він — на «правильному» шляху. Є й інші причи­ни лихослів’я, пов’язані з надмірною агресією і психічними розладами. То вже робота для пси­хотерапевта.

РІЗНИЙ ВІК — ОДНА ПРОБЛЕМА

Протягом усього періоду дорослішання дитини може трапитися ситуація, коли вона відкриє для себе нецензурні ви­словлювання. Не має значення, де вона почує їх — вдома від батьків, по телеві­зору, від старших друзів чи просто на вулиці. Однак кожен вік має свої причини і мотивацію для вживання «забо­ронених виразів».

Так, діти двох-п’яти років використо­вують жаргон несвідомо, оскільки мовне наслідування властиве молодшому віку нарівні з іншими видами діяльності.

У віці п’яти-семи років основною ру­шійною силою є бунт проти усталених правил поведінки. Причому діти вжива­ють лайливі слова свідомо, чудово зна­ючи і розуміючи, що цього робити не можна.

Із восьми до дванадцяти років почи­нають розмежовувати ситуації, де мож­на лаятися, а де — зась. Нецензурщина в цьому віці використовується серед однолітків для самоствердження, через ба­жання влитися в колектив і прагнення здаватися дорослішими. Так вони почу­ваються впевненіше.

З 12 — 14 років підлітки зазвичай вживають жаргон, аби дати вихід емо­ціям, або розповідаючи анекдот. По­ступово лайка вичерпує себе, оскільки перестає відповідати культурним потре­бам дитини. Але це стосується випад­ків, коли підліток зростає у нормальному оточенні, де нецензурна лайка не єнор­мою спілкування або способом «прикра­сити» бідний словниковий запас.

— Взагалі, причина підліткової лай­ки набагато глибша, — впевнена Тетя­на Дроботун. — Для тинейджерів світ занадто ворожий, і вони таким чином намагаються захиститися від нього. За відбірною лайкою підлітки ховають свої слабкості. З погляду психології, агресія є необхідною ланкою духовної еволюції, тому проходження цього етапу розвитку свідчить про те, що дитина розвиваєть­ся нормально. Діти, які свого часу не вихлюпнули агресію і не пройшли цей етап, можуть навіть мати проблеми в майбутньому.

ЗВОРОТНИЙ БІК МЕДАЛІ. ДИРЕКТОРКА ЛАЯЛАСЯ ПЕРЕД УЧНЯМИ

У Форт Уейні, штат Індіана, США став­ся безпрецедентний випадок. Дирек­торку школи Труді Грефтон викрили, коли вона нецензурно висловлювалася на учнівському зібранні третіх- п’ятих класів. Про це стало відомо Департа­менту освіти.

Як розповіла прес-секретар відомства Крісті Стокман, хтось із дітлахів забруд­нив фекаліями кабінку в шкільному туа­леті, що й змусило директора порушити тему неприпустимої поведінки на зібран­ні. Саме там Труді Грефтон не втримала­ся від крутого слівця. Департамент осві­ти надіслав нестриманій директрисі лист із попередженням, а батьки ображених учнів отримали письмові вибачення від адміністрації школи.

ЦІКАВО ЗНАТИ

ЛАЙКА РУЙНУЄ ДНК?

Багато шуму наробило одне відоме досліджен­ня впливу лихослів’я на здоров’я людини. На­прикінці минулого століття співробітник Інституту проблем управління РАН, засновник «Інституту квантової генетики», біолог Петро Гаряєв провів кілька досліджень і створив апарат, що перево­дить слова в електромагнітні коливання. Гаряєв з’ясував, що деякі лайливі слова нега­тивно впливають на людський організм. Вони призводять до «вибухів» у генетичному апара­ті людини, спотворюючи її спадкові програми, викликаючи мутації, аналогічні тим, що вини­кають внаслідок радіаційного впливу. Вчений був упевнений, що лайкою можна не просто образити людину, а покалічити й навіть уби­ти. З іншого боку, є висновки психотерапевтів про те, що лихослів’я допомагає зняти стрес або психічне напруження. Справа в тому, що коли людина нецензурно висловлюється, її ор­ганізм виробляє певні гормони, здатні проти­стояти стресу.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ

ОСНОВНЕ — БЕЗ ПАНІКИ!

Дати однозначний рецепт боротьби з лихослів’ям важко. Проте, якщо вживання непристойних слів застало вас зненацька, пригодяться загальні поради психолога.

1. Уперше почувши лайку від дити­ни, намагайтеся вдати, що нічого не сталося і спостерігайте за її поведінкою. Якщо вона вже ро­зуміє сенс сказаного слова, вона чекатиме від вас якоїсь реакції і, не побачивши її, повторить про­вокацію або вирішить, що слово звичайне, втратить інтерес і забу­де про нього. А якщо дитина не викаже цікавості, то, мабуть, це слово скоро зникне з лексикону малого бешкетника.

2. Якщо учень нецензурно висло­вився посеред уроку, основне — зберегти спокій. Звичайно, важ­ко втриматися, не відреагувати і не покарати його. Зробіть ви­гляд, що нічого особливого не ста­лося — це лише прикра випад­ковість. А вже після закінчення уроку з’ясуйте причину такої по­ведінки. Це підкаже, як діяти далі.

З. Якщо нецензурщина все-таки при­жилася в дитячому мовленні, пого­воріть з дитиною, запитайте її, що означають ці слова. Можливо, ма­люк і сам не знає, що каже. Пояс­ніть, хто користується такимисло­вами і чому культурні люди таких слів не вживають.

4. Якщо підліток кричить, гнівається і виявляє агресію, не можна про­сто заборонити виражати свій гнів. Необхідно навчити його, як реагу­вати на подразники, як виявляти негативні емоції без грубих слів.

5. Якщо ненормативна лексика вже закріпилися в мовленні дитини, можна дати їй почитати словник ненормативної лексики. Адже коли чогось багато, воно є доступ­ним і не карається, то швидко на­бридає.

6. Якщо дитина мотивує свою лайку тим, що «всі інші так роблять», спробуйте пояснити, що нецен­зурна лексика схожа на залеж­ність від тютюну і алкоголю. Так само, як нікотин руйнує легені, так і нецензурщина збіднює слов­никовий запас. А його відновлен­ня буде складним і болісним.

ВЛАСНИЙ ДОСВІД

НЕЦЕНЗУРЩИНУ ДОЛАЮ ВІДЖИМАННЯМ

Дехто з учителів веде зухвалих порушників дисципліни до директора, інші — викликають батьків або «читають мораль». А ось учителька однієї з харківських шкіл Марина Панько має свій дієвий спосіб боротьби з учнівською лайкою.

— У мене на уроці за лихослів’я — завжди віджимання від підлоги. Причому починаю прак­тикувати таке покарання вже з п’ятого класу, як тільки діти приходять з початкової школи, — ділиться досвідом учителька. — Перший раз сказав непристойне слово — п’ять віджимань, дру­гий — 10, третій — 15… Як правило, до 9-10 класу вже перестають відкрито висловлюватися нецензурно. Хоча не беруся гарантувати, що ця наука — на все життя. Однак мені вдається навчити своїх учнів розмовляти на людях пристойно.

Щоправда, трапився випадок у волонтерському літньому таборі, де я працювала з групою стар­шокласників. 16-річна дівчина-підліток за два тижні «дійшла» до 50 віджимань, але лихосло­вити продовжувала. І лаялася, як мужик, хоча й була донькою директриси ліцею.

Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 6