Основною філософією життя в Елладі вважали… радість

На шпальтах газети з’явилося вже чимало публікацій про особистості, які протягом століть створювали історію сучасної педагогіки. Та з чого, власне, починалася ця наука й коли саме? Точно не відомо, чого навчали своїх дітей первісні племена, й чи були в них для цього спеціальні наставники. Навряд чи. Перші згадки про виникнення теорій і концепцій виховання на території Європи, як відомо, належать давньогрецькій цивілізації. Давно став хрестоматійним той факт, що педагогом у Давній Греції називали раба, який супроводжував дітей свого володаря до школи.

А саме про виховання серйозно замислився видатний філософ і математик Піфагор більш як за півтисячі років до початку нашої ери. Основою він вважав насамперед моральне виховання.

ЧИТАТИ ВМІЛИ ЛИШЕ ВГОЛОС

Освіту як обов’язковий сегмент культури ввели саме греки. Ось що повідомляють дослідники про найдавніші школи європейської цивілізації. Невеличкі, на двадцять – п’ятдесят учнів, аби було зручно одному вчителеві, який на всяк випадок міг мати помічника. Власне, школа не була пов’язаною з якимось певним приміщенням: учні з учителем навчалися як удома в педагога, так і в будь-якому закутку, портику міської будівлі, відгородившись од вулиці завісою. Плату викладачі отримували невелику, тож були людьми бідними (що змінилося?!). Вчитель сидів на високому стільці, а діти – навколо на розкладних стільчиках. Писали на колінах, бо столів не було. Водночас проводилися заняття і для молодших, і для старших. Одні відповідали, інші виконували завдання. Уроки починалися вранці. Потім була велика перерва на обід (через спекотний клімат) і продовжувалися заняття надвечір. Канікул і вихідних теж не було, за винятком міських і сімейних свят. Так, коли вмирав філософ Анаксагор і мешканці міста запитали, як вшанувати його пам’ять, він сказав: «Нехай у день моєї смерті у школярів не буде занять».

Читати вчилися по складах: «Бета-альфа – ба, гамма-альфа – га» і доки не запам’ятають, аби впізнавати сполучення букв. На це витрачалося чимало часу, але вчителі вважали (як казав Аристотель): «Чим коріння навчання гіркіше, тим плоди його солодші». Спосіб навчання за звуками винайшли лише сто років тому, і його ще Лев Толстой засуджував, не розумів.

Давньогрецькі учні починали читати з імен своїх богів і героїв. Потім опановували словесність зачитуванням віршів. Читали лише вголос: грецькі тексти, де не було прогалин між словами, вимовлялися важко. Тому навіть наприкінці античності тих, хто вмів читати про себе, сприймали як живе диво. Дуже багато вивчали напам’ять. Дехто не просто знав назубок усього Гомера, а й міг пригадати всі імена і факти, згадані в його поемах, усі тонкощі й вислови. Пам’ять мали просто фантастичну. Прослухавши перші сто рядків, могли повторити їх від кінця до початку. Щоправда, таких фанатиків нерідко вважали дурнями.

Писати навчалися на вкритих воском дощечках розміром з долоню. Гострим кінцем спеціальної палички писали, тупим – згладжували неправильно написане. Такий спосіб протримався майже все Середньовіччя!

МАТЕМАТИКА – ВИЩА ЗА БОГА!

Математика як наука була чи не найшанованішою в давній Елладі. Для математичних вправ з рахування, як відомо, використовували дошку в клітинку – «абак». Клітинки класифікувалися під одиниці, десятки, сотні тощо. На кожну можна було класти камінці й так опановували арифметичні дії. На відміну від читання, лічити про себе греки вміли добре. Хоча це не завжди захищало від помилок.

Окрім читання, письма й арифметики, кожен громадянин мав навчитися музики й співів, бо був зобов’язаний брати участь у святковій ході й співати в хорі. Хоча тоді співали простіше, без різноголосся, основне – щоб можна було добре сприйняти слова. А з іншого боку – нотної грамоти не було, навчалися тільки «з голосу». До того ж спів треба було супроводжувати грою на кіфарі. На дудках, «не вартих вільних громадян», грали лише раби. На всю початкову школу і засвоєння цих мудрощів юні греки витрачали від шести до восьми років, у школах навчалися до чотирнадцяти. І, якщо можна так висловитися, неписемних у тодішньому суспільстві не було, бо школа вважалася загальною для всіх. І вже тільки після цього, за бажання, здібностей і коштів, можна було набувати знань у словесників, математиків і лікарів.

САМ СОБІ БУБОН

Словесність, до речі, засвоювали за тими самими «Іліадою» чи «Одіссеєю». І перемогами у вчених іграх зі знання цих творів словесники вихвалялися, як діти. Одного за постійне вихваляння так і прозвали – «Сам собі бубон». Цей вислів побутує й досі.

Щодо педагогіки – за цим у Стародавній Греції дефіциту також не було. Щоправда, педагогічним школам передували філософські. Вільні громадяни не переймалися таким дріб’язком, як праця. Ремеслами й сільським господарством займалися в основному селяни (ілоти), раби й ті, хто не був удостоєний громадянства. А громадяни гідним для себе заняттям вважали лише війну.

Тож грецькими полісами розгулювали цілі натовпи вільних філософів, які об’єднувалися, залежно від своїх переконань, у громади, своєрідні клуби – філософські школи. Зазвичай очолював таку школу наймудріший і найшанованіший – хто зумів створити і пропагувати власне світосприйняття. Був то Піфагор, Сократ, Платон, Зенон, Діоген чи Аристотель – кожен мав своє уявлення про виховання, отже – педагогіку. Стоїки, кініки, епікурейці, софісти – цей перелік відомий усім, хто вивчав стародавню історію.

Але що цікаво – той самий ідеаліст Піфагор (котрий, як і більшість філософів, недобре кінчив) казав: «Я не навчаю мудрості, я позбавляю невігластва». А чи всім відомо, що слово «лікей», що пізніше стало загальною назвою певних навчальних закладів, вигадав Аристотель? Так звалася його школа в давній Лікії. Про гімнасії чули всі, і мабуть усім відомо, що ця установа мала відношення до фізичного виховання. А ось Мусеум, себто «будинок Муз», виник у стародавній Александрії. Це було щось на зразок академії наук і університету (хоч академії тоді теж були). Думку створити такий заклад підказав цареві Птоломею учень Аристотеля Деметрій. Цар запросив до Александрії найкращих учених і поетів з усього світу. Недарма саме в цьому місті створено знамениту бібліотеку, що була частиною Мусеуму!

У самому Мусеумі був двір для прогулянок, зал для розмов, кімнати для занять з учнями, лабораторії, обсерваторія (адже греки обов’язково вивчали ще й астрономію), їдальня. Чималу повагу мала й наука географія. Адже недарма саме Ератосфен, який працював у Александрійській бібліотеці, колись лише силою свої математичних і географічних знань абсолютно точно виміряв розмір нашої планети!

А першим, хто почав навчати математики у віршах, був якийсь Метродор. Його віршовані арифметичні завдання збереглися й досі. Метродор був учнем знаменитого Діофанта Александрійського, котрого вважають батьком алгебри. А Діогена, якого продали в рабство, його господар Ксеніад зробив вихователем власних дітей. Ну, хіба не педагог і в давньому, і в нинішньому розумінні? Діоген виховував їх по-спартанському, але діти в ньому душі не чули.

Піфагор мав багато учнів. Навчання тривало 15 років. Перші п’ять вони вчилися… мовчати. Це робило їх, на думку викладача, зосередженими. Наступні п’ять років учні могли лише слухати педагога: Піфагор спілкувався з ними вночі, через завісу. І тільки останні п’ять років вони могли розмовляти з ним сам на сам. А Платон стверджував: «Хто знає математику, той знає те, що вище Бога, бо навіть Бог не може змінити, щоб двічі по два було не чотири!».

А Сократ казав батькам: «Ви ж довіряєте вчити ваших дітей тому, хто краще знає грамоту? Чому ж не довіряєте їх тому, хто краще знає доброчесність?», тим самим стверджуючи главенство виховання над простим навчанням. У давньогрецьких школах також були заняття з розвитку мови. Учні вправлялися в створенні листів від одних історичних особистостей до інших. Наприклад, що сказав би Анахарсіс Солонові і що той відповів би? Так розвивали не лише мову, а й мислення.

Добре відомо, які суворі закони панували щодо потомства в давній Спарті. Але саме там вигадали колективне виховання. Дітей від семи років відбирали в батьків і виховували у своєрідних казармах. Пізніше протягом багатьох століть саме з цього віку дітей почали віддавати до шкіл. Щоправда, в Спарті навчали здебільшого воювати, виховували стійкість і витривалість. І, незважаючи на це, основною філософією життя в Елладі вважали… радість. Вітаючись, греки казали одне одному: «Хайре!», себто – «Радій!».

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України» № 9