Проблеми виховання: як з ними впоратись

Одна з найскладніших ситуацій, навіть для дуже досвідчених мам, – це спостерігати, як дитина намагається самостійно вирішувати свої проблеми, і при цьому не втручатись, усвідомлюючи, що так краще для неї самої. Правда полягає в тому, що з того моменту, як жінка стає матір'ю, вона повинна дотримуватись балансу між турботою про свою дитину й наданням їй можливості дорослішати та вчитись на своїх помилках. Ваша роль люблячої матері, яка захищає дитину від болю й дискомфорту, повинна трансформуватись у визнання того факту, що ваша дитина або підліток повинен відчувати природні наслідки своїх дій. Найважче (і для дитини, і для вас!) розуміти, що ці наслідки майже завжди супроводжуються певними незручностями, розчаруванням і душевними стражданнями.

Поряд з перевагами материнства й батьківства наявний довгий список серйозних проблем, про які майбутні мами й тата навіть не здогадуються, доки у них не з'явиться власна дитина. Ось п'ять найбільш складних з них.

1. Виховувати дитину такою, якою вона є. Часто батьки намагаються виховувати дітей, ґрунтуючись на своєму уявленні про них, а не на тому, які їхні діти насправді. Виховання сина із СДУГ (синдромом дефіциту уваги й гіперактивності) або підлітка з ОЗР (опозиційно-зухвалим розладом), які поводяться провокаційно, грубо й нешанобливо, може бути дуже складним і виснажливим процесом. Іноді дитина просто не схожа на батьків, і тоді їх спроби стати на її місце і прийняти її точку зору перетворюються на постійну виснажливу боротьбу. У якийсь момент ви можете подумати: «Стоп, це ж не те, чого я чекала й так хотіла! Хіба таким повинно бути материнство?!». Коли ви розумієте, що ваша дитина не така, як ви сподівались, то зазнаєте великого засмучення й розчарування. Можливо, вам навіть доведеться відмовитись від деяких планів на майбутнє своєї дитини, як тільки ви зрозумієте, що вона просто не прийме запропонований вами шлях.

Зрозумійте, що як тільки ви заспокоїтеся й приймете свою дитину такою, якою вона є, у вас розвинеться інший тип материнської любові – любові до справжньої, а не вигаданої дитини. Повне й дійсне прийняття своєї дитини – це найсильніший прояв любові до неї. Це основа багатьох виховних практик, а разом з тим і здатності виробити й передати дитині розумні очікування її хорошої поведінки. Давні сварки припиняться, і у вас з'явиться вільний простір і можливість зростити нові аспекти та напрями ваших взаємин з дитиною. Крім того, коли ви приймете вашу дитину такою, якою вона є, їй буде легше прийняти саму себе.

2. Дозволити дитині відчути біль, прикрість і дискомфорт від закономірних наслідків власних рішень. Часто буває, що варто батькам усього на хвилину випустити маленьких дітей з поля зору, як вони одразу ж падають і травмуються. Це завдає болю не тільки їм, а й вам – батькам. При цьому ви розумієте, що просто не можете дати дітям повну безпеку й захистити їх від будь-якого негативу, і це розуміння примушує відчувати себе поганим батьком. Таке відчуття природне, але важливо знати, як з ним боротись. Мета всіх батьків – учитись на власному досвіді й розумно визначати, що можна проконтролювати, а що знаходиться за межами можливого контролю.

Намагатися захистити свою дитину від логічного переживання наслідків її дій – це не дуже добра ідея. Подивіться на це з іншого боку і спитайте: як же тоді ваша дитина зможе вчитись на своїх помилках, якщо ви захищаєте її від природних наслідків поганого вибору? Насправді ми, люди, завжди вчимось методом спроб і помилок. Ми робимо спробу, зазнаємо невдачу або потрапляємо в неприємності й намагаємося знайти інший спосіб. Ми поводимось погано, отримуємо відповідну реакцію у вигляді гніву й відразу припиняємо так поводитись. Якщо ви збудуєте навколо дитини захисну огорожу й будете вирішувати проблеми замість неї, то як вона навчиться вести себе по-іншому наступного разу? Слід дозволяти дитині боротися із труднощами. Будь-які зміни приходять у боротьбі та є результатом прийняття відповідальності за власні дії.

Обов'язок батьків полягає в тому, щоби підтримувати дітей у важкі хвилини, але не можна перекладати на себе тягар їх власної відповідальності. Це означає, що треба надати дитині можливість відчути деяке засмучення й розчарування від закономірних наслідків її дій. При цьому ви можете допомогти їй порадою, як інакше можна впоратися із проблемою наступного разу і навчити стратегії подолання труднощів. Кращий спосіб проявити турботу про свою дитину – це дати їй зрозуміти, що ви завжди готові прийти на допомогу, бо любите її.

3. Терпіти осуд, докори та звинувачення третіх осіб. Якщо ваша дитина проявляє неконтрольовані емоції, гнівається, кричить і відмовляється слухати чи реагує на вас із роздратуванням і неприязню, вам, імовірно, «перемиють кісточки» друзі та сторонні люди. У вашому оточенні, найімовірніше, знайдуться ті, хто скаже: «Що з тобою? Чому ти не працюєш над поведінкою власної дитини?!». При цьому ви можете відчути себе нікчемною мамою чи жахливим татом, хоча розумієте, що робите все можливе, щоб якомога краще виховувати свою дитину. Реальність полягає в тому, що людям властиво засуджувати один одного. У такій ситуації цілком природно відчувати почуття розчарування у своїй дитині або сорому за неї й турбуватися про те, як на таку поведінку дитини відреагують інші люди.

Але коли ваша дитина проявляє неконтрольовані емоції, а ви відчуваєте, що оточуючі засуджують вас, зупиніться і скажіть собі: «Я не можу читати думки інших людей». Якщо ви почнете уявляти, що думають інші, у 95-ти відсотках випадків ви будете «зчитувати» негативне ставлення до себе. Це відбувається тому, що кожного разу, коли ми відчуваємо негативні емоції, нам здається, що інші люди сприймають нас так само негативно. Нам складно припустити, що люди можуть просто співчувати й хочуть допомогти. Ми очікуємо від сторонніх лише критики, особливо коли щось іде не так. Тому, коли ви намагаєтеся вгадати, що про вас думають сусіди, теща, свекруха або друг, просто скажіть собі: «Я не екстрасенс, я не вмію читати думки. Я не знаю, що інші люди думають про мене». Припиніть вигадувати й рухайтесь уперед. Це частина процесу навчання «позитивного внутрішнього діалогу» або способу розмовляти із самим собою спокійно і з надією, а не панікою.

4. «Я ненавиджу тебе, мамо!». Одна з найважчих проблем, з якими можуть зіштовхнутись батьки, – це недоброзичливе, грубе або неповажне ставлення дітей. Можливо, ваша дитина завжди була такою або зміни відбулись раптово, як тільки вона досягла молодшого шкільного віку. Імовірно, ваша десятирічна дитина любить бути разом з вами, але в наступну хвилину може закричати: «Я тебе ненавиджу», обізвати вас і відмовитись іти куди-небудь разом.

Фраза «Я тебе ненавиджу» доведе до сліз або гніву будь-кого з батьків, вона змушує відчути поразку на батьківських теренах і замислитись над тим, де ж саме ви припустились помилки. Діти знають, що під час сварки ці слова можуть паралізувати їх батьків, зачепити за живе, тому використовують цю тактику, щоб домогтися свого. Як би важко це не було, намагайтесь не персоналізувати поведінку вашої дитини. Коли ви приймаєте її слова на свою адресу, вам стає дуже складно об'єктивно реагувати на неї. Коли це відбувається, зупиніться, зробіть глибокий вдих і замість засмиканої реакції спокійно відповідайте дитині, наприклад, таким чином: «Ми зараз говоримо не про те, любиш ти мене чи ненавидиш. Ми говоримо про те, що тобі треба зробити домашню роботу».

Поставте перед собою таке питання: «Що дійсно потрібно дитині від мене просто зараз?». Вона може вимагати деякого особистого простору для себе або хоче, щоб ви відчули логічний результат своїх дій. Але пам'ятайте: у кожному разі треба намагатись не приймати образливі слова близько до серця.

5. Бути здатним відпустити дитину, дозволити їй іти своїм шляхом. Під час передпідліткового й підліткового віку дитини батьки, як правило, бояться відпустити її, особливо якщо дитині важко дається набуття власного досвіду. Природна частина підліткового віку – це прийняття ризику, що часто призводить до порушення правил і неналежної поведінки. Батькам надзвичайно важливо вміти відключати власну емоційну реакцію на певні прояви дитини (почуття провини, збентеження, сорому чи просто розчарування). Коли діти дорослішають, дуже важливо вміти усуватись і перетворюватися з батьків на тренерів і вчителів, любити дітей як особистостей і надавати їм власний простір для можливості вчитись.

Іноді боляче усвідомлювати, що наші діти народжуються, щоб розлучитися з нами. Це приносить велике засмучення. Важливо пам'ятати, що турбота про дітей у той час, коли вони відокремлюються від нас і стають особистостями, – це напружена й дуже відповідальна робота.

«Нормальні» батьки

Ви не можете захистити ваших дітей від усього поганого, що може статися з ними або від неправильного вибору, але ви можете допомогти їм учитись на помилках, які вони роблять. Дитина, швидше за все, не подякує вам за те, що їй доводиться самостійно боротися із труднощами і страждати від наслідків неправильних рішень. Але вона може дуже здивувати вас у майбутньому, коли, ставши дорослою, скаже, що ваше керівництво, навчання, поради або обмеження пішли їй на користь у житті та зробили свій позитивний внесок.

І останнє. Батькам часто буває важко визначити, що є правильним. Правда полягає в тому, що не існує універсальної «єдино правильної» відповіді на всі запитання. Важливо визнати необхідність постійно робити вибір, і цей вибір часто супроводжується відчуттям неспокою і тривоги. Пам'ятайте, що ви намагаєтеся з усіх сил і робите все можливе для своєї дитини. Замість того щоб намагатися стати ідеальними батьками, дуже важливо бути просто «нормальними» батьками, які дбають про свою дитину й роблять усе, що в їх силах. Складні ситуації є частиною життя, тим досвідом, на якому ми можемо вчитись і дорослішати. І як батьки ми завжди можемо підтримати наших дітей у важких ситуаціях. Підтримка та турбота батьків не припиняються ніколи, адже ми будемо батьками вічно – просто наша роль у житті дитини змінюється з часом.