Шість способів виховати в дитині оптимізм

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти мали оптимістичний погляд на життя. Діти, схильні вважати, що склянка наполовину повна, краще долають життєві проблеми й почуваються щасливими.

Є багато причин заохочувати в дитини оптимізм. Позитивний погляд на світ добре позначається на її фізичному та психічному благополуччі в довгостроковій перспективі. Широко відомо, що оптимізм – запорука довголіття. Але як прищепити його дитині? Розгляньмо декілька порад, які допоможуть у цьому батькам. Застосовуйте ці поради на практиці – і від цього виграє не тільки дитина, а й уся родина.

1. Не скаржтеся

Олена, мати двох хлопчиків, говорить: «Я ловлю себе на думці, що досить часто вранці, збираючи синів до школи, вимовляю фрази на кшталт: «Ми ніколи не вийдемо з дому», «Ми знову запізнимося» тощо». Однак зосередженість на негативних думках і розчарованість – класичні ознаки песимізму. Чим більше ви будете вголос скаржитися на фінансові проблеми або важкий робочий день, тим вища ймовірність, що ваші діти навчаться чинити так само. Замість цього намагайтеся говорити їм про приємні події, що сталися у вас упродовж дня (наприклад: «Сьогодні на роботі я закінчила важливий проект», «Після роботи я випадково зустріла подругу, яку давно не бачила»). Світлана, мати двох дев'ятирічних близнюків, ділиться секретом: «Під час сімейної вечері ми граємо в гру. Кожен член родини повідомляє про найкращі й найгірші події дня. Ідея в тому, щоб зосередитися на позитиві. Головна частина гри передбачає, що наприкінці ми висловлюємо по одному очікуванню з приводу завтрашнього дня».

2. Чекайте від дитини більшого

Вікторія укладає для своїх дітей список справ на щодень (застелити ліжко, одягнутися, почистити зуби, прибрати в кімнаті тощо) і вішає його на видному місці в дитячій кімнаті. Така родинна традиція зберігається ще відтоді, як діти відвідували дитячий садок. «Перш ніж снідати, діти мають виконати всі справи зі списку. Завдяки цьому, по-перше, у мене звільняється багато часу, по-друге, виконувати справи за списком подобається самим дітям. Вони просять мене перевірити, як упоралися із завданнями, і пишаються, якщо я хвалю їх за те, що вони, скажімо, добре прибрали в кімнаті», – розповідає Вікторія.

Дитині буде важко розвинути оптимізм, не маючи можливості довести свою цінність. Коли батьки довіряють їй домашню роботу, вона відчуває, що здатна її виконати. Доручайте їй справи відповідно до її віку, тому що ваше головне завдання – створити для дитини ситуацію успіху. Наприклад, дворічна дитина може зібрати свої іграшки, трирічна – скласти брудний одяг у кошик для прання, чотирирічна – прибрати посуд зі столу після вечері, п'ятирічна – винести сміття, а шестирічна – відсортувати випрану білизну.

3. Заохочуйте розумний ризик

Батьки всіляко намагаються захистити дитину від болю й невдач. Ви знаєте, що дитині буде прикро впасти з турніка в присутності однолітків, тому не допустите таких ситуацій, доки дитина не стане досить спритною. Ви не віддасте сина в хокейну секцію, якщо він навіть не вміє кататися на ковзанах. Але не варто завжди відмовляти дитину від тих чи інших занять тільки тому, що вона досягла в них не такого прогресу, як її однолітки. Це може підірвати її впевненість у собі і зробити песимістом.

Давайте дитині більше свободи. Дозволяйте їй самій гратися у дворі або їздити з класом на екскурсії. Згодом можна залучати дитину до більш ризикованих занять, наприклад, відвідин мотузкового парку. Завдяки цьому дитина не боятиметься пробувати щось нове і з радістю говоритиме вам: «Я це зробила!»

4. Зачекайте, перш ніж реагувати

Ольга, мати 10-річної Олександри, розповідає: «Одного разу я побачила, як однокласник дражнить мою доньку, називаючи її товстою. Моїм першим бажанням було поговорити з батьками цієї дитини. Але я вчасно зупинилася. Кращим рішенням було навчити доньку самостійно відстоювати себе, тому ми з нею поговорили про те, що вона може сказати у відповідь. Наступного разу Олександра відповіла однокласнику: «По-перше, я не товста. По-друге, говорити таке – не по-дружньому». Однокласник вибачився за свої слова, а моя донька стала почуватися набагато впевненіше».

Важко стримувати свої перші імпульси, але якщо ви це зробите, це матиме для дитини велику користь. Коли дитина намагається правильно вимовити нове слово або знайти потрібний пазл, ви, імовірно, захочете втрутитися й допомогти. Але краще дати час дитині, щоб вона сама довела почате до кінця. Це дасть їй відчуття задоволення від виконаної справи і сприятиме формуванню в неї оптимістичного погляду на світ. Дитина зростатиме впевненою у своїх силах.

5. Не уникайте труднощів

Коли діти стикаються з труднощами, вони часто відчувають розчарування. Наприклад, коли дитині важко виконати домашнє завдання, вона може вигукнути: «Я зовсім не розуміюся на математиці!». На жаль, однієї невдачі в тій чи іншій справі для дитини цілком досить, щоб у неї з'явилися негативні переконання: «Я дурна!», «Я погано граю у футбол!», «Я не вмію малювати!».

Щоб не допустити в дитини таких негативних настроїв, намагайтеся змінити її точку зору. Скеруйте її думки в позитивне русло, наприклад: «Важко відразу навчитися добре грати у футбол» або «Я знаю: ти поки ще не можеш вирішити цей приклад, але навчишся». Дайте зрозуміти дитині, що не вона одна стикається з такими проблемами: «Багато твоїх однокласників теж не можуть відразу вирішувати приклади і теж засмучуються через це» або «У школі мені теж погано давалася математика».

Підтримайте дитину, згадавши випадок, коли вона змогла подолати труднощі: «Пам'ятаєш, колись ти не могла читати, і тобі потрібно було багато зусиль, щоб навчитися? Згодом ти навчишся й розв’язувати приклади».

6. Дозвольте дитині бути самою собою

Ганна, мати 8-річного Максима, розповідає: «Рік тому ми переїхали в інше місто, і синові було важко знайти собі друзів на новому місці. У мене була спокуса сказати йому: «У тебе раніше було багато друзів. Почекай трохи: коли діти дізнаються, який ти молодець, у тебе й тут з'являться друзі». Однак потім я подумала, що не варто давати дитині марну надію».

На жаль, запевнення дитини, що в неї все вийде, часто має протилежний ефект. Оптимізм потребує від людини реалістичного мислення: дитина повинна бути готовою до того, із чим стикається.

Зрештою, Ганна поговорила з Максимом про те, що знайти собі нових друзів буває непросто, для цього може знадобитися час. Після цього хлопчик припинив скаржитися і став докладати зусиль, щоб знайти друзів. Він попросив дозволу кататися на велосипеді у місцях, де він міг зустріти інших дітей, а також почав ходити на ігровий майданчик. За декілька тижнів у нього з'явилися нові друзі. «Максим раптом сам зрозумів, що все буде добре, – каже Ганна. – Мені й самій можна повчитися в нього оптимізму».