Учимо дітей конструктивно вирішувати конфлікти

Іноді діти, перебуваючи вдома, у дитячому садку чи школі, втягуються в конфлікти і сварки з однолітками чи дорослими. Це неминуче. Може, звучить іронічно, але це навіть бажано. Невелика кількість суперечок і конфліктів допомагає дітям знаходити позитивні способи подолання розбіжностей. Отримані навички знадобляться їм протягом усього життя як у побуті, так і на роботі.

Якщо в ранньому дитинстві дитина не засвоїла конструктивного способу вирішення конфліктів, пізніше їй буде складно опанувати дану навичку і вона навряд чи зможе стати другою натурою вже дорослої людини. При цьому наслідки можуть виражатись у домашньому насильстві та скоєнні злочинів.

З кожним наступним етапом розвитку діти поступово покращують здатність сприймати права, потреби й бажання інших людей рівноцінно, так, як і свої власні права, потреби й бажання. Тим самим вони розвивають конструктивні соціальні навички, а також формують позитивні риси свого характеру.

Головне в навчанні дітей вирішувати конфлікти полягає в тому, щоб допомогти їм розпізнати свої емоції. Також вони повинні (і це найважча частина!) навчитися правильно висловлювати свої емоції й керувати ними. Для того щоби стати соціально відповідальними, дуже важливо, щоб діти навчились робити правильний вибір і приймали правильні рішення у відношенні до моделі своєї поведінки в тій чи іншій ситуації.

Ще один важливий момент у вирішенні конфліктів: діти повинні навчитися правильно інтерпретувати емоції інших людей. У першу чергу визнавати, що кожна людина має право на свої емоції, почуття й бажання, бачити їх прояв і розуміти; бути чутливим до інших людей і дивитись на світ з різних перспектив і точок зору. Звісно, це дуже складне завдання для маленьких дітей. Воно вимагає часу і практики.

Не так уже і складно допомогти дітям розвинути навички вирішення конфліктів, правда, це потребує терпіння й послідовного підходу. Далі наводяться поради, які допоможуть вам у цьому.

Створіть «словник почуттів». З раннього дитинства почніть огортати почуття та емоції у відповідні слова. Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. «Коли ти крутишся, я засмучуюсь, бо мені складно міняти тобі підгузок. Полежи спокійно хвилинку». Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов'язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.

Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Коли діти стануть уже досить дорослими, установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».

Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.

Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дітей розповісти, чого вони хочуть або чого потребують. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це». І пам'ятайте, що півторарічні діти хоча ще й не можуть добре розмовляти самі, але прекрасно сприймають мову. Використовуйте її, щоби порозумітися з дитиною: «Таня, я теж хочу будувати кубиками. Можна, я сяду поруч з тобою?».

Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».

Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю...» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».

Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?

Запропонуйте малюку право вибору. Оскільки малюк ще тільки вивчає емоції й мову, для того, щоб розкласти конфлікт по поличках, йому потрібна додаткова допомога. Він навіть може відволікти себе власною істерикою. Тому реагуйте першими. «Крики не допоможуть. Ось дві речі, які ти можеш зробити». Коли дітям надається чіткий вибір, вони швидше заспокоюються, краще зосереджуються й діють. Їм потрібно частіше нагадувати про вибір.

Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».

Не вирішуйте проблеми замість дітей; краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас по допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю проблему?», «Як це допомогло?», «Що ще можна зробити?». Після «мозкового штурму» для пошуку можливих альтернатив разом проаналізуйте плюси й мінуси кожного рішення. Продумайте і здійсніть план виходу з конфлікту шляхом голосування або усної домовленості. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.

Запропонуйте зворотний зв'язок та оцінку. Прокоментуйте те продуктивне рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Світланою посперечалися через червоний олівець. Ти зробила правильно, коли сказала, що як тільки помалюєш сама, відразу ж віддаси їй». Або: «Я чула, ти розлютився на Сашка за те, що він зруйнував твій будиночок з кубиків. Ти молодець, що зумів стриматись і контролювати свої емоції».

Вивчіть з дитиною можливі способи вибачення. Після конфлікту більшість дітей продовжують грати один з одним. Але іноді вони потребують допомоги, не знаючи, як їм знову налагодити стосунки. Завжди можна принести свої вибачення, але є й інші способи. Наприклад, батько може спитати свою дитину: «Якщо ти хочеш дружити з Оленою, то як зробити так, щоб їй полегшало на душі?». Іноді дитині вистачає просто сказати «вибач», а іноді вона може обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому квітку. У цьому випадку важливі щирі вибачення, а не тільки слова «Я шкодую».