Моніторинг 2013: малий дощ з великої хмари

З 12 листопада 2013 року в загальноосвітніх навчальних закладах України проходитьмоніторинг якості загальної середньої освіти. Впродовж місяця учні 5-х класів загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності складуть 5 тестів — з математики, з української, російської та іноземної мов, а також комбінований тест (Я і Україна/Основи правознавства). Учні 10-х класів мають пройти моніторинг з 12-ти предметів та скласти тести з української мови, іноземної мови, історії України, всесвітньої історії, української літератури, геометрії, алгебри, біології, хімії, фізики, географії та технології. Офіційною метою акції є оцінювання стану системи освіти та отримання об’єктивної інформації про її якість за результатами навчання учнів у початковій та основній школі.

Що ж, подібну ініціативу варто було б лише вітати. Дійсно, в Україні є гостра потреба в створенні загальнодержавної системи моніторингу якості освіти, яка забезпечувала б громадянське суспільство і політикум об’єктивною інформацією про стан і тенденції розвитку галузі та давала б можливість робити висновок про ефективність реалізації тих чи інших освітніх стратегій. Тому оголошений моніторинг знань учнів 5-х та 10-х класів міг би стати суттєвим внеском у розбудову такої системи. Але, як свідчить аналіз його засадничих документів та практики підготовки, сподіватися на це, щонайменше, наївно й безглуздо. Більше того, є всі підстави стверджувати, що ні об’єктивної інформації про якість знань учнів, ні серйозного аналітичного матеріалу, на основі якого можна буде робити висновки про стан функціонування системи освіти та вибудовувати певні прогнози, цей моніторинг не дасть. І ми маємо, щонайменше, шість причин для такого висновку.

По-перше. Як зазначено в «Методичних рекомендаціях з проведення моніторингу якості загальної середньої освіти за результатами навчання учнів у початковій та основній школі», розроблених ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» (лист №14.1/10-3300 від 11 жовтня 2013 року) (далі — Методичні рекомендації), проводити моніторинг будуть педагоги, «які викладають даний навчальний предмет», а перевіряти результати робіт — учителі тієї ж школи, де навчаються ці учні. Ця норма унеможливлює реалізацію принципу незалежності і незацікавленості експертів у результатах моніторингу, що не може не вплинути на його об’єктивність.

По-друге. Завдання, які будуть виконувати учні під час моніторингового дослідження, відомі їм заздалегідь. Адже «Методичними рекомендаціями» передбачено, що учні повинні купити збірники із завданнями. Завдання також мають бути викладені в електронному вигляді на веб-сайтах Міністерства освіти і науки України, Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, Національної Академії педагогічних наук України. Тобто, учні отримали змогу задовго до проведення моніторингу тренуватися в розв’язанні завдань, що обов’язково будуть включені до тестів, підготувати допоміжні матеріали (правильні відповіді на ці завдання) в паперовому й електронному вигляді та використати ці допоміжні матеріали у процесі моніторингу.

По-третє. «Методичні рекомендації» не передбачають здійснення заходів, які б забезпечили підготовку неупередженої звітності про результати моніторингу, недопущення спотворення отриманої інформації, яке може бути викликане особистими почуттями чи симпатіями суб’єктів і об’єктів моніторингу. Зокрема, технологія проведення моніторингу дозволяє переписувати чи вносити зміни у виконані роботи, адже останні зберігаються у керівника закладу освіти «до відправлення їх до відділу освіти і науки районних (міських) державних адміністрацій».

По-четверте. Розроблені «Методичні рекомендації» не визначають методики єдиного аналізу та узагальнення результатів, що їх показали учні, виконавши тести. Відсутність єдиних підходів створює умови для суб’єктивізму та корегування інформації, отриманої в результаті моніторингу.

По-п’яте. Нормативні документи, на основі яких проводиться моніторинг, не визначають його мету та завдання. У сукупності з відсутністю єдиних підходів до визначення результатів, у процесі узагальнення неможливо буде забезпечити справедливість тлумачення інформації, отриманої в результаті моніторингу, об’єктивний її аналіз та систематизацію.

По-шосте. Запропонована методика проведення моніторингового дослідження не перевірена в експериментальному режимі — вона запроваджується «з коліс» без належної апробації. Не проведена належна підготовча робота з педагогами (експертами), що будуть проводити моніторинг, не передбачена комп’ютерна обробка його результатів, не вжиті заходи щодо упередження конфлікту інтересів — все це може суттєво впливати на процес і результати оцінювання.

Окрім зазначених причин, існують також інші чинники, що мають суттєвий вплив на забезпечення об’єктивності, точності та справедливості отриманих даних.

Організатори моніторингу в нормативних документах стосовно його проведення заявили про участь у ньому «всіх учнів 5-х та 10-х класів». У наступних коментарях різних керівників Міністерства освіти і науки України, Інституту інноваційних технологій та змісту освіти пролунали заяви про можливість участі в моніторингу учнів «за бажанням». У такому випадку питання про корисність та об’єктивність його результатів постає ще більш гостро, адже однією із важливих умов будь-якого ефективного моніторингу є формування оптимальної вибірки об’єктів моніторингу. За елементарними вимогами, до проведення моніторингових процедур така вибірка має формуватися імовірнісним методом зі списку всіх загальноосвітніх навчальних закладів країни. У нашій ситуації про формування вибірки об’єктів моніторингу не йдеться, що також ставить під сумнів об’єктивність та порівнюваність очікуваних результатів.

Окремої теми заслуговує питання суб’єктів моніторингового дослідження або тих, хто його проводить. Проведення цього моніторингу покладено на плечі педагогів, керівників шкіл та органів управління освітою різних рівнів, обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів. Тобто моніторинг організовують, проводять, визначають його результати та інтерпретують їх саме ті, від кого вони залежать. Чи може хтось стверджувати, що за таких умов можна отримати об’єктивні результати? Мабуть лише ті, хто цей «моніторинг» придумав.

Але в цього питання є й інший аспект. З 2006 року в Україні функціонує Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Положенням про УЦОЯО та відповідними постановами Уряду передбачено, що саме ця структура має проводити моніторингові дослідження в системі освіти України ― у її працівників є відповідний досвід як щодо змісту, так і стосовно технології проведення, а також необхідне обладнання та програмне забезпечення для обробки матеріалів. Однак УЦОЯО не залучили до моніторингового дослідження, про яке йде мова. Очевидно, ця інституція або втратила довіру в керівництва Міносвіти, або визвала в останнього обґрунтовані побоювання, що у випадку, якщо моніторинг буде проводити УЦОЯО, то об’єктивні результати, отримані за допомогою комп’ютерної обробки відповідей, шокують українське суспільство ― бо відобразять реальне становище справ.

На жаль, в нас не має сумнівів, що, з наведених вище причин і обставин, результати моніторингу якості загальної середньої освіти учнів 5-х та 10-х класів будуть прогнозовано далекі від реальності. А шкода! Бо моніторинг ― справа вкрай важлива і вкрай потрібна… звісно, якщо відкинути його комерційну спрямованість (створення «попиту» на сотні тисяч книжечок, що примушені купувати батьки) і проводити моніторинг так, як того вимагають європейські стандарти, правила, досвід і здоровий глузд.

Ігор Лікарчук