Новий курс з громадянської освіти

В умовах військово-політичного конфлікту на Донбасі, вкрай складної соціокультурної ситуації та інформаційної війни у районах, що межують із зоною конфлікту, гостро постала необхідність навчати учнів сучасних інструментів критичного мислення і комунікації, які б допомогли їм ефективно працювати з інформацією й сприяли толерантності, взаєморозумінню і згуртованості громад і громадян.

Саме для вирішення таких завдань експертами громадської організації "Вчителі за демократію і партнерство" запропонований невеличкий (17 годин) курс за вибором для 10-11 класів "Кроки до порозуміння". Курс має на меті створення умов для формування в учнів ціннісних орієнтацій, умінь, навичок і моделей поведінки, орієнтованих на подолання наслідків соціального конфлікту і роз’єднаності українського суспільства, готовності громадян співпрацювати на користь держави Україна.

Завданнями курсу визначені такі:

• розвинути в учнів позитивне ставлення і мотивацію до застосування моделей поведінки, орієнтованих на толерантність, моральні цінності українського суспільства і демократії, готовність до ефективного спілкування у повсякденному житті;
• формувати у них досвід толерантних взаємин з однолітками, батьками, вчителями, знайомими і незнайомими людьми, свідомого вибору відповідних моделей поведінки, продуктивної співпраці у групі та колективі;
• розвинути у школярів уміння застосовувати моделі неконфліктної поведінки, визначати власну позицію, оцінювати власну поведінку та поведінку інших з позиції вимог міжкультурного спілкування, поваги до різноманітності у думках і поглядах, опанувати навички, що сприяють згуртованості родини і громади з огляду на існування різних точок зору;
• формувати у них уміння виявляти інформаційні та комунікативні маніпуляції, відбирати і використовувати достовірну інформацію з різних джерел, насамперед із ЗМІ, мати критичне мислення щодо соціального конфлікту в Україні, а також представляти обґрунтовані та структуровані погляди під час дискусії і розгляду контроверсійних, суперечливих тем.

Отже особливістю курсу є насамперед його практично-діяльнісна спрямованість. Результатами навчання стануть не громадянознавчі знання як такі, а уміння, навички, моделі поведінки учнів, застосування яких стимулюватиметься змінами у ціннісних орієнтаціях учнів.  Відповідно до назви курс структуровано у вигляді чотирьох кроків – розділів. Він передбачає опанування такого змісту.

КРОК ПЕРШИЙ. СПІЛКУЙСЯ!

• Тема 1. Як спілкуватись ефективно
• Тема 2. Як зрозуміти іншу людину і навчитись говорити «Ні!»
• Тема 3. Як поводитись в конфліктній ситуації

КРОК ДРУГИЙ. ВРАХОВУЙ РІЗНОМАНІТНІСТЬ

• Тема 1. Чому різноманітність – це ресурс
• Тема 2. Як стереотипи впливають на наше життя
• Тема 3.  Як поєднати роз’єднані громади

КРОК ТРЕТІЙ. ОТРИМУЙ ДОСТОВІРНУ ІНФОРМАЦІЮ

• Тема 1.Чому варто бути поінформованою людиною
• Тема 2. Як перевірити достовірність інформації, відрізняючи факти від думок
• Тема 3. Як розпізнати маніпуляцію та захиститись від неї

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ. ОБГОВОРЮЙ

• Тема 1. Що таке аргументована позиція
• Тема 2. Що таке дискусія та як взяти в ній участь
• Тема 3. Як читати у пошуках аргументів
• Тема 4. Як знаходити згоду у обговоренні, не відмовляючись від власних переконань
• Тема 5. Що таке дебати
• Тема 6. Як взяти участь у дебатах

Зрозуміло, що навчальна програма з цього предмету, так само як і навчальні матеріали, методи і форми навчання мають свої особливості, обумовлені специфікою змісту і завдань навчання. Така специфіка   пов’язана з необхідністю розвитку мислення учнів і здійснення реального зв’язку з життям поза школою, підвищуючи таким чином рівень критичної рефлексії у процесі навчання.

У жовтні-листопаді 2015 року 20 шкіл у п’яти областях України — Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Харківській проводили апробацію навчальних матеріалів (програми і посібника для учнів) з нового предмету. 15 листопада учителі-апробатори зустрілися у Києві з авторами-розробниками, щоб розповісти про власні враження та спостереження, а також про відгуки учнів і навіть їхніх батьків після незвичних уроків. Така апробація є невід’ємною частиною остаточного редагування і підготовки навчальних матеріалів до видання.

Ми поспілкувалися з авторкою та розробницею курсу "Кроки до порозуміння", завідувачкою лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки, докт. наук, проф. і член-кором НАПН України Оленою ПОМЕТУН. Вона поділилась думками з приводу апробації курсу в областях та прокоментували відгуки учителів.

— Зустріч з апробаторами наштовхнула на серйозні роздуми. Вчителі провели всього по три уроки з курсу, але й ті стали наче лакмусовим папірцем, що визначив низку проблем, зокрема й у нашій системі освіти. Забігаючи наперед, хочу сказати, що апробація показала реальну "температуру по лікарні": незалежно від області, незалежно від типу школи (а ми залучили до апробації міські, сільські, приватні школи і навіть профтехучилище), незалежно від класу та рівня успішності учнів, незалежно від досвіду вчителя — скрізь ми отримали майже однакові відгуки! Проблема браку спілкування і порозуміння є всюди: учням не вистачає можливості висловлюватись, бракує того, щоб їх слухали і чули, розмови "на рівних". Курс потрібен, і не лише дітям, про що вони самі кажуть, а й учителям.  Адже їх цього теж ніхто не вчив.

ДІТИ ПОЧАЛИ "ВИЛАЗИТИ З МУШЕЛЬ"

Одна із вчительок-апробаторок поділилась враженнями після тестування нового курсу: "Я не думала, що мої діти так по-різному думають. Вони почали на очах "вилазити з мушель".

У відгуках після уроку діти пишуть (вони заповнювали анонімні анкети): "Це предмет, який дає можливість виговорюватися і при цьому не бути осудженим за свої думки".

Перше, що спало на думку, коли ми це почули — думки наших дітей в українській системі освіти, по суті, нікого не цікавлять. Згадується тут класичне, яке сподіваюсь, вже у минулому: "А тебе й взагалі ніхто не запитував". Нема таких уроків, де діти мали б змогу висловлювати власне бачення і обмінюватися ним на уроці з однолітками, обговорювати реальні ситуації життя. І це притому, що у старшокласників у школі взагалі проходить більша частина їхнього життя. Ми багато говоримо про потреби учня, але головна потреба – бути вислуханим, почутим, реалізувати власне право на самовираження — не виконується. Це по-перше.

По-друге, учителі сьогодні пригнічені програмою та перспективою ЗНО настільки, що спілкуватися з дітьми не мають ані часу, ані бажання, ані моральних сил. Зауважте, що в апробації брали участь досвідчені педагоги, деякі з них  - ще й класні керівники, які багато спілкуються з дітьми. Але і для них після трьох уроків було відкриттям, що і як думають їхні учні.

Чи не є все це вироком нашій системі освіти? Ми вчимо дітей у цьому проекті розумітися з іншими, а як нам порозумітися з МОН?

НІХТО, НАСПРАВДІ, НЕ ЗНАЄ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ВСЕРЕДИНІ РОДИН-ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Учителі говорили, в основному, що апробація пройшла успішно: уроки цікаві, з їх допомогою учні відкриваються у своїх думках і почуттях. Але разом з тим, деякі учителі кажуть, що не усі розкриваються — особливо це стосується дітей з внутрішньо переміщених родин - переселенців. Вони або відмовчувались, або були не дуже активними.

Ця ситуація зрозуміла, бо потреби  таких родини взагалі обговорюються як на рівні держави, так і суспільства, абсолютно недостатньо. З того, що говорять — не все правда. А за великим рахунком, ніхто не знає, що, насправді відбувається в середині таких сімей. А проблеми є дуже гострими.

Наприклад, у місті Краматорськ зараз на 200 тис. населення — 70 тис. переміщених осіб. У кожній школі, у  кожному класі досить великий відсоток дітей-переселенців.

У нашій достатньо патріархальний країні, де люди в принципі не дуже мобільні, що характерно для пострадянських країн, змінити місце проживання складно і стресово. Родина опиняється наодинці з низкою проблем: життєвий рівень різко впав, потрібно знайти нове житло, влаштувати дітей у дитсадок чи школу, або ж одночасно і туди, і туди. Кожне питання звичайного життя перетворюється на випробування. Все це, зрозуміло, транслюється на дитину, яка і без того опинилася у вирі не лише побутових подій, а й наодинці з внутрішніми переживаннями: втрата друзів, звичного довкілля, своєї кімнати або принаймні свого місця вдома, своєї школи,врешті — малої батьківщини.

Для більшості дітей — це велика психологічна травма. Звісно, кожен випадок окремий, і у кожній родині з цим справляються по-своєму. Але зазвичай у школах дітей, не завжди запитують навіть, як ти себе почуваєш?

Звісно, з ними складно говорити. Зрозуміло і те, що часто їм просто не хочеться розмовляти. Але за словами тих самих учителів, на уроках з апробації курсу - і ці діти розкривалися. Тож якщо у нас є можливість за допомогою проекту хоч трохи обігріти цих дітей, вислухати їх — це вже буде великою перемогою.

ЄДНІСТЬ РОДИНИ vs ВЛАСНІ ПЕРЕКОНАННЯ

В одній із тем нашого курсу, "Як поєднати роз’єднані громади", ми описуємо реальну ситуацію, коли студентка-другокурсниця з Луганська не могла порозумітися з батьками, які мали відмінну від доньчиної позицію щодо ситуації на Сході і ніяк не пов’язували своє життя з Україною. Конфлікт у родині неодноразово загострювався, і, не знайшовши порозуміння, дівчина покинула рідний дім, перевелась до університету у Вінницю. На останок, перед від’їздом, залишила на холодильнику напис жирним маркером — "Слава Україні".

Під час апробації вчителька обговорила цю ситуацію з 10-класниками. Діти з дуже великою повагою говорили про батьків і коментували: "Так, вони не завжди мене розуміють, інколи  - вперті, інколи тиснуть. Але  якби у моїй родині сталася така ситуація, то я б через пару тижнів обов’язково подзвонив, поговорив, вони б мене пробачили. Або мама б мене знайшла…Не може бути, щоб через це відбувся розрив стосунків у сім’ї".

Коли ж ми, дорослі, на тренінгу обговорювали цю ситуацію, вона здалася нам набагато глибшою. Це чудово, що діти так думають. Проте у кожного з нас знайшовся власний приклад, особистий досвід — принаймні одна знайома родина чи навіть наші рідні, які таки роз’єднались на ґрунті подібних проблем. І досі роз’єднані.

Насправді, якщо діти так реагують - вони задумались про цінність родинних стосунків. Багатьом сім’ям вдалося триматися разом, незважаючи на розбіжності у поглядах. Я особисто знаю таку. Вони домовились, що політичні теми — табу, не обговорюють їх, бо вирішили, що головне - зберегти єдність.

ЯК ВІДРІЗНИТИ ФАКТИ ВІД ДУМОК

В одному із уроків курсу у нас є два тексти, що по-різному трактують події під час Євромайдану. Тут учні зіштовхнулися з двома різними думками. І це викликало у них не лише здивування, а й роздратування і навіть спротив. Причому не залежно від того, яку позицію вони посідають особисто.

Однак після опрацювання матеріалу уроку, що спрямований на те, щоб навчити учнів відрізняти факти від думок, вчителька почула від дітей: "Тепер ми знаємо, що існує суб’єктивна думка та об’єктивна думка, до якої варто дослухатися".

Звичайно добре, що діти відчули певну різницю між тим, що існують об’єктивні явища і суб’єктивна думка. Але все ж вони не дійшли кінцевого висновку: об’єктивним може бути лише факт. І є просто людина – носій інформації, яка викладає цей факт, беручи на себе відповідальність за достовірність викладу.

Цей урок мав на меті пояснити, що у суспільстві існують різні думки і кожна має право на існування. Тому сприймати думки варто спокійно і виважено, оцінювати і обмірковувати їх, перш ніж приєднатись або відкинути. І ні в якому разі існування тієї чи іншої думки, не може перетворюватись на привід для конфлікту чи образи того, хто її висловив, чи групи людей, які її дотримуються.

Різноманітність у суспільстві потрібно поважати, зокрема давши людям можливість висловлювати різні думки. Але об’єктивними можуть бути лише факти, тому потрібно навчитися відрізняти їх від думок, які завжди суб’єктивні.

ПАТРІОТИЗМ БЕЗ МОВНОГО ПИТАННЯ

Вчителька зі школи з російською мовою викладання розповіла, що в одному із класів діти спочатку не дуже позитивно поставились до того, що матеріали нового уроку викладені українською мовою. Після першого заняття усі учні заповнили анкети-відгуки російською, після другого уроку — деяка частина учнів відповідала і писала українською, а після третього - майже усі діти перейшли на українську — говорили на уроці та заповнювали анкети. І це без жодного тиску зі сторони учительки.

Як фахівець з методики суспільнознавчих наук я часто зіштовхуюсь з думкою, що патріотизм потрібно виховувати на вибраних сторінках історії про боротьбу за незалежність, трагічні події та героїчні постаті. І весь цей час намагаюсь переконувати колег, що патріотизм потребує насамперед іншого спілкування вчителя з дітьми, автора підручника з учнем. Одностайність думок і підбір однотипних фактів ніколи не забезпечать реального патріотизму.

Сьогодні, на мою думку, патріотизм, зокрема означає: я думаю так, як я думаю, але я готовий жити в цій країні, працювати поруч і разом з тим, хто думає інакше, заради цієї країни. Повірте, коли у людей є спільна справа і спільна мета, вони можуть порозумітися навіть не знаючи мови.

Напевне, цей приклад з дітьми свідчить про те, що не завжди варто починати з мови, нею можна продовжувати, виховуючи патріотизм.

"ДОЛАЮЧИ У СОБІ АВТОРИТАРНІСТЬ"

На зустрічі із завершення апробації ми попросили вчителів  розказати, яким досвідом вони найбільше пишаються. Багато хто казали, що почали слухати дітей, намагалися не висловлювати власних думок, не оцінювати, не коментувати відповіді учнів, а просто слухати і ставити запитання.

“Завдяки цьому курсу я подолала бар’єр своєї авторитарності, і тепер у мене є нові стосунки з дітьми“ — розповіла одна із вчительок. "Отримала досвід рівноправного партнерського спілкування з дітьми", — зазначила ще одна.

Я щаслива з того, що хоча б 20 учителів навчились слухати своїх учнів. Це гарний приклад того, що сучасні технології навчання, такі як інтерактивне навчання, насправді, не використовуються педагогами у практиці. І висловлювання про те, що вони навчились слухати дітей, порадували б мене у 2007-2008 роках, але аж ніяк у 2015.

Здається, що вони застосовують інтерактивні технології лише на відкритих показових уроках чи для конкурсу "Вчитель року". Тоді як це має бути практикою кожного уроку.

"ВАНЯ ЗАГОВОРИВ"

Ще одна історія в продовження попередньої теми.

З розповіді вчительки історії, яка апробувала курс у 9 класі, де є і класним керівником:

— Ваня ніколи не відповідав на уроці. Завжди сидить на останній парті, має проблеми з успішністю, оцінити його можна було лише з письмових робіт. На уроках з нового курсу я вперше почула, як він самостійно висловлюється. А після проведення кількох занять з апробації, він підійшов до мене на уроці історії і вперше сам запитав: "А можна я щось вивчу, щоб виправити ситуацію, але Ви мене попитаєте так, як на уроках "Кроки до порозуміння?".

Також педагог розповіла, що після апробації учнями курсу, загалом зросла їх активність:

— У порівнянні з попереднім досвідом, коли цього разу оголосили черговий обласний квест для школярів, бажаючих взяти участь у ньому виявилось не 5-7, як раніше, а 15 з 21 учня нашого класу!

Ще один приклад з досвіду вчителя з іншої школи:

— Невдовзі після апробації курсу двоє учнів класу захищали МАНівські роботи і розповіли, що тепер почуваються набагато впевненіше під час публічної події.

Щодо Вані — це, знову ж таки, передбачуваний ефект інтеракції, яка, звісно, закладена в уроках нового курсу. Я писала і пишу у своїх посібниках істаттях, що, в першу чергу, ця система дозволяє розкритися учням, які вважаються "слабкими" або "середнячками" у навчанні. Як правило, послідовно запроваджуючи інтерактивне навчання, вчитель позбувається цього "слабкого прошарку" учнів, перетворюючи його на активних дослідників. Бачимо, що потрібно було лише три інтерактивних уроки, щоб Ваня заговорив.

З цього ж приводу учні почали себе і впевненіше почувати, і бути активнішими, до того ж вони отримали досвід аргументованого висловлювання.

"ПОЙДУ С ПАПОЙ ДОГОВАРИВАТЬСЯ"

Педагог-організатор школи, яка апробувала курс у 10 класі:

— Якось о другій ночі я переписувалась у "вконтакті" з однією з учениць класу, де відбувалась апробація (у мене гарні стосунки з дітьми). Дівчина поскаржилась, що батько образив її і нагрубіянив. Вона вирішила прямо зараз втекти з дому, бо не може знайти з ним спільну мову. Я просила її не гарячкувати й нікуди не йти, дочекатися ранку. У процесі переписки у неї самої виникла ідея: "Треба погортати підручник "Кроки до порозуміння". А згодом, о третій ночі, повернулась знову у чат і написала: "Пойду с папой договариваться".

У результаті — донька таки знайшла слова, щоб поговорити і домовитись з батьком.

На жаль, це частково також результат нашої системи освіти: звичні уроки у школі не стимулюють спілкування дітей з батьками. А тут, у курсі "Кроків", передбачено, що учні обов'язково діляться з рідними. І, як виявилось з відгуків, батькам також цікаві теми курсу, дехто з них навіть просили апробувати новий урок і на них.

ДІТЕЙ СЬОГОДНІ ТРЕБА ЗАЦІКАВИТИ ДУЖЕ ПРАКТИЧНИМ НАВИЧКАМИ, ЯКІ ВЖЕ ЗАВТРА МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ У ЖИТТІ

Цікавий досвід отримали зі спеціалізованої школи, де, як завше, старшокласники дуже зайняті, і зацікавити їх чимось, що не може допомогти просунутися далі — у здачі ЗНО, у вступі до вишу, важко. Тому перша їхня реакція на новий курс була прохолодною. Але вже на другому уроці вони почали цікавитися, адже оволодівали інструментами медіа-грамотності та вчилися, як захищатися від маніпуляцій тощо. Після уроків діти сказали, що дуже шкода, що раніше цього у програмі не було: "Ми б тоді по-іншому навчались", "У мене би було інше життя".

Курс розраховано на різні категорії дітей, але його результат — це практичні інструменти і навички, які сьогодні ти отримуєш на уроці, а завтра застосовуєш у житті. Одна справа почитати, про ті ж самі методи маніпуляції, а інша — спробувати, обговорити це зі своїми однолітками у класі, поділитись власним досвідом. І це важливо для усіх дітей безвідносно до рівня успішності та переконань.

НЕВЖЕ ЦЕ ВСЕ?

Коли завершилась апробація і вчителі збирались у Києві на зустріч з нами, багатьох з них учні запитували: "Невже це все?".

Ми дуже вдячні вчителям за апробацію, так би мовити, у польових умовах, за їх щоденники і відгуки — це дало нам - команді авторів - можливість покращити навчальні матеріали. Дуже раді, що майже кожен та кожна висловили бажання й надалі викладати курс. Однак поки для нього нема офіційно виділених годин. Тому звертаємось до адміністрації шкіл та управлінь освіти різних рівнів підтримати зусилля учителів і, головне, почути бажання дітей. Просимо сприяти викладанню "Кроків до порозуміння".

У цілому проект "Враховуй різницю", на нашу думку, — це відповідь на виклик українського суспільства сьогодні, яке опинилися в умовах соціального конфлікту. Як результат — розділені громади і навіть родини. Але ми живемо в одній країні, і дітися нам, по суті, одне від одного нікуди. Діти – найвразливіша і найважливіша у цій ситуації група, тому що саме на їхню долю випаде долати прірву, яка утворилася. Давайте допомагати їм і собі.

Якщо хтось з читачів цього матеріалу хоче приєднатись до викладання курсу – реєструйтесь на однойменній сторінці фейсбуку. А для тих, хто хоче вже сьогодні апробувати ці матеріали подаємо один з уроків, про які йшла мова в матеріалі.

Тема 8. Як відрізнити факти від думок

Завдання на сьогодні

Достовірність інформації можна перевірити, якщо вмієш відрізняти фати від думок, суть справи від домислів, які часто супроводжують її виклад.  Лише за цієї умови можна упевнитись, що прийняте тобою рішення є результатом власної оцінки фактів, привласненою чужою думкою. Отже, як навчитись відокремлювати думки від фактів та як використати це уміння для захисту від недостовірної інформації.

На цьому уроці у тебе буде можливість розібратися в цих питаннях і отримати відповідні уміння.

Буває й таке…

Прочитайте дві коротких замітки стосовно однієї події – Революції Гідності - з двох різних сайтів  та обговоріть, чому  вони так відрізняються одна від одної.

А.Кірідон. Євромайдан як складова Революції Гідності

…Революція Гідності або Третій Майдан (із відповідним поділом протестувальників на Євромайдан і Антимайдан) стала наймасштабнішою подією в новітній історії України, засвідчивши також нові зсуви колективній свідомості суспільства. … Сума подій і зусиль, що становили основу феномену Євромайдану, не мають на сьогодні однозначного тлумачення й оцінки... Безумовно, можна констатувати: Майдан став епіцентром масштабних кардинальних змін у країні… У ході виступу відбулася не лише зміна політичної влади, спричинена активізацією суспільства, а й зміна політичної свідомості мас. Масовий колективний рух громадян України призвів до революційної трансформації… суспільства. http://uaforeignaffairs.com/ua/zs/anglomovna-versija/view/article/jevromaidan-jak-skladova-revoljuciji-gidnosti/

Евромайдно: Технологія політичного перевороту

Другий місяць на головній площі країни триває дійство, з чиєїсь легкої руки позначене як "євромайдан". Самі організатори майдану не можуть сказати, що ж робити далі, зібраним їм людям, не можуть запропонувати нічого конкретного.

У сформованій ситуації у них є лише два виходи, або розпустити майдаунів по домівках, хоча багато хто просто не виїдуть звідси, або знову повести банди неонацистів на штурм урядових будівель і спробувати захопити владу силою, але цього не схвалить навіть демократична світова громадськість.

В черговий раз натовп завели в глухий кут і не уявляють, як з нього вибратися. Скоріше всього, все згасне само собою, коли Держдепу і українським олігархам набридне підгодовувати і утримувати цей балаган. http://advocat-cons.info/index.php?newsid=20428#.VizFl7fhCM8

Що про це кажуть експерти

Об'єднайтесь в пари. Працюючи з текстом, поставте по запитанню до кожного абзацу. Записуйте їх.

ФАКТИ ТА ДУМКИ

Згідно з "Великим тлумачним словником української мови", факт - це дійсна, не вигадана подія, справжнє явище. Те, що дійсно сталося, відбувається, існує. Передавати факти – означає достовірно відображати фрагменти дійсності. Будь-який факт можна перевірити, тобто встановити чи є він істинним чи хибним. Науково встановлений факт - основа науки.

Думка - це судження про щось, висловлення, ставлення до чогось, оціночна інформація, недоступна для безпосередньої перевірки. Вона може виражати перевагу або схвалення / несхвалення, оцінку, дану тією або іншою людиною на підставі знання нею конкретних фактів,  або без опори на такі знання. Думка в тексті часто з’являється  у вигляді коментаря, інтерпретації.

Читаючи або слухаючи, ми можемо відрізнити думки від фактів за словами-маркерами, що допомагає розпізнавати наявність у тексті оцінної інформації. Наприклад: "цінна інформація, складна обстановка, невиправдані дії, фанатик, романтик, демагог і ін.". На відміну від завжди об'єктивного, нейтрального факту, суб'єктивна думка може бути розглядатися нами як цінна або марна, поверхнева або глибока, обґрунтована чи необґрунтована, переконлива або спірна тощо. Наявність поруч з фактом думки іноді впливає на наше сприйняття факту. Вона "забарвлює" факт, програмує нас на сприйняття факту під певним кутом зору.

Як пише філософ І. Ільїн: "У кожному серйозному випадку «думка» просто небезпечна і може стати фатальною. «Я вважав», що поїзд відправляється на чверть години пізніше, і ось пропустив серйозну справу. "Я припускав", що праворуч більше не буде жодної автомашини, і пішов через дорогу, і ось лежу вдома з забоями. «Я думав», що про це можна розповідати, а тепер дізнався, що це називається наклепом і карається. Тепер я розумію, що мій батько зі своїм вічним повчанням: «Ти маєш дізнаватися, а не припускати» - був правий".

Інколи відрізнити факти від думок дуже важко, іноді - зовсім неможливо. Але ми завжди повинні до цього прагнути, бо інакше на нас завжди будуть впливати інші люди, заважаючи у формуванні своєї власної незалежної думки. Крім того, скориставшись недостовірною інформацією, ми можемо потрапити в складну, а інколи навіть небезпечну ситуацію.

Обговоріть з однокласниками:

• Які запитання, що ви поставили до тексту, ви вважаєте найбільш вдалими? Представте їх класові. Запропонуйте представникам інших пар дати на них відповіді.
• Чи важливо для вас навчитись відрізняти факти від думок? Чому?
• За якими критеріями можна, по-вашому, ефективно відрізнити думки від фактів? Порівняйте свої судження з наведеної нижче пам'яткою.

Спробуй сам

1) 1. Об'єднаєтеся в трійки і розподіліть завдання для роботи з текстом:

№ 1 - підкреслює викладені в тексті факти;

№ 2 - авторів і зміст висловлених з приводу цих фактів думок;

№ 3 - слова-маркери, які допомагають розпізнавати наявність у тексті оцінної інформації (або відсутність подібних слів при переході від факту до оцінки);

Обміняйтеся результатами. Уявіть загальний підсумок роботи класу.

У ході представлення результатів заповніть таблицю на дошці.

З інтерв’ю Глави Синодального відділу Української Православної Церкви з соціально-гуманітарних питань протоієрея Владислава Діханова

"Багато хто з переселенців не захотіли залишати Україну, оскільки вважають її своєю батьківщиною. Проте зараз вони нерідко наштовхуються на дискримінаційне ставлення. Частіше це зустрічається у західних областях, ніж у центральних та південно-східних, де найбільше переміщених осіб. З приводу переселенців нерідко запускають різноманітні фейки, в результаті яких формуються негативні стереотипи про цю групу у наших співгромадян", – підкреслює протоієрей Владислав Діханов.

У той же час священнослужитель відзначає, «там, де переміщені особи мають можливість отримувати допомогу не тільки від держави, але і від волонтерських центрів, деякі з них настільки пристосувалися до цього, що не вважають за потрібне шукати роботу, перекладаючи ціле коло своїх проблем на плечі волонтерів».

"Це, зрозуміло, багатьох відштовхує від надання допомоги переселенцям. Переміщені особи повинні усвідомлювати, що волонтерські сили небезмежні. Волонтери – звичайні люди, багато з них, як і переміщені особи, які не мають свого житла і змушені його орендувати. І переселенцям вони допомагають не від надлишку, а оскільки розуміють страждання та потреби цих людей. Якщо трохи влаштувалися, адаптувалися, слід допомагати іншим. Тоді Господь буде посилати допомогу далі", – каже отець Владислав.

Як повідомлялося, станом на початок липня 2015 року, згідно з даними Міністерства соціальної політики, зареєстровано майже 1,4 мільйона переселенців (більше 1 мільйона сімей) з Донбасу та Криму.

2) Коли ми хочемо висловити власну думку, ми використовуємо наступні фрази:

"Я думаю, що ... Я вважаю, що ... На мою думку, ... Я стверджую, що ... Я переконаний, що ...

Я впевнений, що ... Я впевнений на 100%, що ... Мені здається, що ... Я вважаю, що ... Я припускаю, що ..."

Проаналізуйте фрази, записані вище. Спробуйте закінчити кожну з них і визначити, в чому різниця між ними?

3. Визначте, думки чи факти містяться у твердженнях:

Кумедний факт: вас будуть слухати уважніше, якщо ви почнете фразу зі слів "кумедний факт".

Цікавий факт: недопалок, викинутий в урну, набагато патріотичнішими прапорці або стрічки на автомобілі.

4. Прокоментуйте словосполучення, представлені нижче. У чому подібність і відмінності між ними?

Моя думка; Є думка; Інша думка; Думка експерта; Суспільна думка; Окрема думка; Особлива думка.

Як це було

1. Назвіть три факти, пов'язані із сьогоднішнім заняттям, які були важливі для вас. Сформулюйте свою думку з приводу одного з цих фактів, представивши його однокласникам.

2. Оцініть, чи змінилося що-небудь у вашому умінні відрізняти факти від думок внаслідок участі в занятті.

А ще ти можеш

Прочитайте чи подивіться будь-яке інформаційне повідомлення, новини. Виділіть 3 - 4 факти, наведені в ньому. Відзначте думки, які висловлює журналіст про ці факти. Спостерігайте, чи приховує він свої думки, чи видає їх за факти або висловлює думки відкрито. Поділіться своїми спостереженнями з родиною або друзями.

Автор: Ігор Cущенко, Благодійна організація "Вчителі за демократію і партнерство"