Про систему оцінювання в середній та вищій школі

В останній час доводиться знайомитися з діаметрально протилежними  думками про систему оцінювання в школі та вищих навчальних закладах. Особливо гострими є дискусії навколо питання оцінювання академічних успіхів учнів шкіл. 

Нового імпульсу дискусії про систему оцінювання набули в контексті літніх подій, які сталися навколо Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Події навколо УЦОЯО багато в чому знакові та симптоматичні, вони продемонстрували ті тенденції, які сформувалися в останні два роки в країні. 

Недавно мені довелося спілкуватися з учнем школи, з яким ми обговорювали його шкільні успіхи. Учень намагався продемонструвати свої знання, однак мав певні складнощі. Він не розгубився, пояснивши, що він добре знав певний матеріал раніше, однак забув. Головне, як він пояснив, що в нього гарна оцінка з того предмету, про який йшла мова. Дитина виросла в шкільному середовищі, в якому її переконали в тому, що значення мають не її реальні знання, а лише оцінка, яку вона має в своєму щоденнику чи табелі. Фактично, у дитини спотворене розуміння мети навчання в школі. І відповідальність за це несе вся система організації навчального процесу в школі, зокрема система оцінювання успіхів учнів шкіл. Дитина стала заручником недосконалого процесу.

 Часто батьки приносять у жертву дитинство власної дитини заради високих оцінок та формальних шкільних успіхів. Марнославство батьків доповнює бездушну шкільну систему. Жертвою такого своєрідного симбіозу «школа-батьки» стає дитина, яка по закінченню школи втрачає не лише здоров’я, а й бажання навчатися, пізнавати світ та дивуватися новому.

Про систему оцінювання в школі

Головна проблема сьогоднішньої організації навчального процесу та оцінювання знань учнів у школі полягає в тому, що система шкільної освіти налаштована не стільки на здобуття учнем ґрунтовних знань, скільки на відтворення учнем поточного матеріалу та його оцінювання. Такий підхід не переймається ґрунтовністю та глибиною засвоєння учнем відповідних знань та вмінь. Процес навчання у школі можна описати наступним чином: завчив, отримав оцінку та забув.

Сьогодні поточні оцінки в класному журналі та підсумкові  оцінки в табелі учня не дозволяють об’єктивно визначати рівень підготовки учня. Проблема полягає в тому, що вчитель виставляє оцінку не лише учню, а й собі. Невисокі оцінки в класі є підставою для звинувачення вчителя в непрофесіоналізмі, а саме в неспроможності вчителя забезпечити підготовку учнів на належному рівні. Вчитель, як правило, підганяє оцінку під власне розуміння того, якою має бути загальна успішність учнів у класі. Часто трапляється ситуація, за якої учень при зміні школи починає отримувати кардинально інші оцінки. Це пояснюється різницею у вимогах у різних школах. Проте розрізнення шкіл на сильні та слабкі, елітні та звичайні часто на практиці виявляється химерним.  Результати зовнішнього незалежного оцінювання дуже часто спростовують подібні розрізнення.

Зовнішнє незалежне оцінювання виходить з того, що об’єктивну оцінку знань учнів можна отримати лише в результаті оцінювання знань, яке буде відбуватися незалежно від волі тих, хто відповідає за процес набуття учнями знань у школі, мається на увазі вчителі та адміністрація школи.  Отже, ЗНО будується на простому підході: навчати та оцінювати мають різні суб’єкти. Такий підхід сьогодні реалізований лише при закінченні середньої школи. В процесі навчання в школі такий підхід  не використовується. Сьогодні лише починаються розмови про можливість введення ЗНО після закінчення дев’ятого класу. Про введення ЗНО після закінчення початкової школи майже не йдеться. Тим більш, не говориться про необхідність докорінного переосмислення ролі та функцій оцінювання у школі. Оцінювання залишається маніпулятивним інструментом у розпорядженні вчителя, яким часто послуговуються доволі нерозважливо.

При розбудові нової системи оцінювання ми маємо виходити з того, що вчитель не повинен сам оцінювати результати власної роботи, виставляючи оцінки учням лише на власний розсуд. Оцінювання успіхів учнів має здійснюватися на рівні загальної шкільної  внутрішньої системи забезпечення якості освіти.  Один раз на півроку учень має проходити комплексне тестування, саме воно має виявляти реальні успіхи учнів. Немає потреби кожної чверті виставляти оцінки в табель, проводити безкінечні контрольні роботи, які часто лише засвідчують рівень відтворення учнем поточного матеріалу, а не ґрунтовність знань учня. Потрібно від поділу навчального року на чверті перейти до поділу навчального року на два семестри. Учні наших шкіл і так навчаються менше від своїх європейських однолітків. Поділ на чверті веде до непотрібного переривання навчального процесу, що супроводжується заходами контрольного характеру, пов’язаними з виставлянням оцінок за чверть. Все це впливає на ефективність навчального процесу.

Введення свого часу дванадцятибальної шкали оцінювання знань учнів можна розглядати як позитивний крок. Більш того, існуюча в Україна дванадцятибальна шкала оцінювання знань учнів надає українському вчителю значно більший вибір при виставленні оцінки, ніж його мають вчителі інших європейських країн. Здається, лише Франція поміж європейських країн має ширшу від нашої шкалу, а саме двадцятибальну шкалу оцінювання знань учнів. Однак введення свого часу дванадцятибальної шкали оцінювання знань учнів в Україні  не виправило докорінно ситуацію з незадовільною практикою оцінювання успіхів учнів. Оцінка залишається маніпулятивним інструментом у руках вчителя.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині набути в школі відповідні знання та вміння; набутті  знання та вміння учня мають бути у відповідний спосіб оцінені. Таке оцінювання має бути забезпечено системою шкільного внутрішнього забезпечення якості освіти.

Які конкретні кроки потрібно здійснити?

1. На рівні МОН потрібно розробити нову нормативну базу чи внести зміни до існуючої. Так, зокрема в Положенні про загальноосвітній навчальний заклад потрібно в п.41 вилучити поділ навчального року на чверті; потрібно чітко визначити, що навчальний рік в загальноосвітньому навчальному закладі складається з двох семестрів. Потрібно підготувати положення про проведення   комплексного комп’ютерного семестрового тестування академічних успіхів учнів. Саме на основі результатів семестрового тестування мають виставлятися оцінки учня за семестр.

2. УЦОЯО має опікуватися розробкою завдань для проведення комплексного семестрового тестування. Тестування має бути направленим  як на перевірку засвоєння учнем нового матеріалу, так і на перевірку рівня володіння учнем попереднім матеріалом. Кожне наступне тестування має дозволяти виявляти динаміку засвоєння учнем нових знань та вмінь, спроможність вирішувати завдання відповідної складності. Життя не знає штучного поділу на уроки та дисципліни, тестування поміж іншого має стосуватися оцінювання комплексних знань та компетентності учнів. Воно має виявити, наскільки підготовка в школі відповідає гаслу: навчання в школі для життя. Звісно, тестування має містити і певні блоки по дисциплінам, оцінка яких має засвідчити рівень опанування учнем відповідними знаннями. Ми врешті-решт маємо розуміти, що саме дає наша шкільна освіта для учня. Саме на це має бути направлена система семестрового тестування в школі.

3. На рівні шкіл потрібно забезпечити умови  для повноцінного проведення семестрового тестування за комп’ютерами в комп’ютерних класах в автоматичному режимі. Таке тестування покладе край торгівлі оцінками, практиці нав’язливого репетиторства і т.д. Відповідальність за проведення семестрового тестування цілком має лежати на адміністрації школи. Можлива безвідповідальність адміністрації школи має мінімізуватися відповідною системою зовнішнього забезпечення якості освіти.

Проведення семестрового тестування має стати визначальним елементом у системі внутрішнього забезпечення якості освіти кожної школи. Однак ефективність такої системи може бути гарантована лише відповідною системою зовнішнього забезпечення якості освіти, яка має передбачати проведення ЗНО по закінченню початкової, середньої (9 клас) та старшої школи. Наявність ефективних механізмів зовнішнього забезпечення якості освіти змусить адміністрацію школи дбати про те, щоб належним чином проводилися регулярні семестрові тестування успіхів учнів в школі в рамках системи внутрішнього забезпечення  якості освіти. Результати семестрового тестування мають знайти своє підтвердження в  результатах зовнішнього незалежного оцінювання. Суттєві та систематичні неспівпадіння  результатів попередніх семестрових тестувань учнів та їх результатів зовнішнього незалежного оцінювання  має розглядатися як суттєвий недолік у роботі адміністрації школи, що за собою має викликати відповідні наслідки для керівника навчального закладу. 

4. У проведенні семестрових тестувань мали б відігравати свою роль батьківські комітети, вплив яких у школі  сьогодні є доволі обмеженим. Саме члени батьківських комітетів могли б приймати участь у моніторингу проведення семестрового тестування. Таке тестування, насамперед, важливе для батьків, які мають знати реальну картину з підготовкою їх дітей під час навчання у школі, а не дізнаватися про це по закінченню школи, часто отримуючи на руки результати ЗНО, які кардинально відрізняються  як від шкільних оцінок, так і від тих обіцянок, які вони отримували від чисельних репетиторів. Після складання ЗНО виправляти ситуацію з шкільною підготовкою учня вже запізно. Батьки повинні  регулярно отримувати достовірну інформацію про рівень підготовки їх дітей, включно з роздруківкою виконання дитиною тестового завдання та виставленою  в автоматичному режимі сумою балів. Сьогодні батьки, фактично, не отримують такої інформації. Батьки швидше схильні купувати шкільні оцінки власних дітей, ніж опікуватися питанням отримання достовірної інформації.

5. Запропоновані новації будуть потребувати внесення змін та доповнень до Закону “Про загальну середню освіту”. Так,  зокрема мова йде про зміни в п.3 ст. 16 щодо структури навчального року. З п. 3 ст. 16 варто вилучити згадування про чверті. П.6. ст. 16 варто викласти  в наступному вигляді: “Тривалість канікул у загальноосвітніх навчальних закладах протягом навчального року не може бути меншою 14 календарних днів та більшою 21 календарного дня.” Варто викласти п.2 ст. 34 в наступному вигляді: “Поточне оцінювання знань учнів та вибір їх форм, змісту та способу здійснює загальноосвітній навчальний заклад. Зміст, форми і порядок проведення підсумкового семестрового оцінювання визначається Українським центром оцінювання якості освіти та  затверджується Міністерством освіти та науки.”

У контексті обговорення нашої теми варто окремо звернути увагу на феномен батьківських зборів у школі, які, як правило, діляться на дві великі частини: (1) прилюдне обговорення успіхів та поведінки дітей та (2) інформуванню батьків про “потреби школи.” На жаль, ми не можемо зрозуміти, що такі збори носять ознаки колективного пліткування та елементи цькування. За жодних обставин вчитель не може обговорювати успіхи дитини в присутності інших дітей чи батьків інших дітей. Інформація про успіхи дітей стосується лише відповідної дитини та її батьків.   Успіхи та поведінку дитини в школі вчитель може обговорювати лише індивідуально з батьками дитини. Спроба колективного обговорення дитини часто має неприємні наслідки для дитини. Часто публічно вражене   марнославство батьків обертається серйозними проблемами для дитини. Існуюча система оцінювання породжує відповідну негативну практику.

Пріоритетом шкільної освіти має стати гармонійний розвиток учня, для якого оцінка буде не самоціллю, а лише індикатором його розвитку. В такій системі шкільна та позашкільна освіта знайдуть своє гармонійне поєднання. Діти не будуть до опівночі виконувати домашні завдання, з тим щоб наступного дня не отримати погані оцінки. Батьки не будуть відмовляти власним дітям у відвідуванні ними закладів позашкільної освіти, різноманітних гуртків та секцій через брак часу на виконання домашніх завдань. Вчитель не буде мати маніпулятивного інструменту у власному розпорядженні, а вимушений буде думати про належну роботу з учнями, яка має дати відповідні результати. Такі результати будуть оцінені не лише як елемент засвоєння поточного матеріалу, а як показник гармонійного розвитку дитини в цілому. Система має перестати привчати дітей завчати матеріал, а для цього вона має кардинально змінити саму систему оцінювання. Більш того, в перспективі ми маємо прийти до розуміння того, що оцінювати потрібно  не дітей, а спроможність системи забезпечувати належні умови для гармонійного розвитку дитини. Чи готові ми до таких кардинальних змін?

Оцінювання у системі вищої освіти

Введення кредитно-модульної системи та європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ЄКТС) суттєво змінило ситуацію з практикою оцінювання знань студентів. На жаль, такі зміни з певними позитивними моментами привнесли також значний негатив. Якщо раніше викладач оцінював знання студентів в основному на іспиті та заліку, суб’єктивно враховуючи при цьому роботу студента протягом семестру, то зараз викладач значну частину свого часу відводить певним обрахункам балів, часто маніпулюючи останніми. Від таких розрахунків та маніпуляцій залежить підсумковий бал студента, що виставляється викладачем за шкалою оцінювання ЄКТС. Кредитно-модульна система сама по собі є гарним інструментом, вона добре зарекомендувала себе та ефективно працює в багатьох європейських країнах, а у нас вона, по суті, спотворила сам навчальний процес. Кілька причин не дозволили повноцінно ввести дану систему, однією з таких причин стала архітектура будівель українських вищих навчальних закладів. Чи думали про це тоді, коли вводили цю систему? Напевно, що ні! 

За кредитно-модульної системи великого значення надається самостійній роботі студента, така робота потребує постійної взаємодії студента та викладача в поза аудиторний час. Більш того, будемо відверті, викладач вищої школи не в змозі   повноцінно на семінарських та практичних заняттях оцінювати знання студентів та виставляти за кожне заняття відповідний бал, оголошуючи про нього студентам наприкінці заняття, як того вимагають відповідні вимоги до нього. Викладач вимушений або постійно проводити письмові опитування, або приймати від студентів велику кількість рефератів. Однак така форма не дозволяє викладачу оголошувати бали на кожному занятті. Такі оголошення, які часто потребують уточнення та роз’яснення, ведуть до втрати часу на семінарському та практичному занятті. У випадку з рефератами виникає проблема їх оцінювання, в більшості випадків викладач навіть не читає реферати студентів. Мова навіть не доходить до їх перевірки на плагіат. Співбесіди зі студентами в поза аудиторний час є нагальною потребою. Без співбесід та консультувань не можна виконувати належним чином вимоги щодо забезпечення навчального процесу в умовах кредитно-модульної системи. Співбесіди та консультування, звісно, потребують відповідних місць для їх проведення.

В європейських та американських університетах самі студенти шукають, як правило, можливості спілкування з викладачем саме в поза аудиторний час. І таке спілкування відбувається, як правило, в кабінеті викладача. Викладач, який читає лекції в європейському чи американському університеті, має свій особистий кабінет в університеті. Архітектура наших вищих навчальних закладів не передбачає особисті кабінети викладачів. Наші викладачі далеко не завжди мають власний стіл на кафедрі, про кабінети не йдеться взагалі. Отже, архітектура наших університетів не передбачає можливості для проведення за належних умов консультувань студента. Консультування на кафедрі, які часто нагадують комірки, є майже неможливими. Без забезпечення умов для проведення консультацій говорити про повноцінне впровадження кредитно-модульної системи не доводиться. Звісно, можливі протилежні думки, які, підтримуючи впровадження кредитно-модульної системи, будуть пропонувати кожному викладачу якось виходити з ситуації. Однак ми говоримо про системні проблеми та про системне розв’язання таких проблем. Оскільки важливі елементи кредитно-модульної системи не працюють у системі вітчизняної вищої освіти, то і в цілому така система не може розглядатися як надійний інструмент не лише організації навчального процесу у вищій школі, а й забезпечення умов для ефективного оцінювання знань студентів.

Окремим питанням є питання асистентів, які мали б допомогти професору належним чином оцінювати успіхи студентів, однак асистенти до останнього часу виконували ту ж саму роботу, що й доценти та професори, вони просто за аналогічну роботу отримували і продовжують отримувати меншу зарплатню.  Викладач, обтяжений годинами викладання, часто просто навмання заповнює відповідні відомості, що стосуються виставлення балів за модулі та підсумкову оцінку. Звісно, він спирається на певні свої записи, однак такі записи дуже рідко дозволяють оцінити реальні знання студентів, частіше вони відображають лише певну активність та частоту відвідування студентом занять, ніж реальні знання та вміння студента. Сьогодні здебільшого імітується процес роботи за кредитно-модульною системою, тим самим дискредитується цілком ефективний механізм, який за певних умов перетворюється на щось безпорадне.

Слід також відзначити, що за кредитно-модульної системи організації навчального процесу та нової системи оцінювання семінарські заняття часто перетворюються з вільної форми обговорення та дискутування на формалізований процес виставляння балів. Це веде до відчуження студентів та викладачів.

МОН 17 вересня 2014 року видало наказ про визнання таким, що  втратив чинність наказ МОН від 30.12.2005 №774, тим самим було скасовано обов’язковість кредитно-модульної системи. МОН також надав свої роз’яснення щодо скасування обов’язковості кредитно-модульної системи. Разом з тим, МОН наголосило на необхідності використання у повному обсязі кредитної трансферно-накопичувальної системи. Питання ефективності функціонування ЄКТС поза кредитно-модульною системою організації навчального процесу може бути темою окремої дискусії. Для нас важливо, що МОН підтвердило, що організація навчального процесу (з якою невід’ємно пов’язана система оцінювання знань студентів) у відповідності до Закону “Про вищу освіту” відноситься до компетенції вищих навчальних закладів.  Отже, відповідні рекомендації мають, насамперед, адресуватися саме вищим навчальним закладам. 

Рекомендації щодо системи оцінювання у вищій школі

1. Для забезпечення належного та регулярного оцінювання знань студентів мають більше практикуватися письмові роботи студентів. При цьому важливо зважати на проблему з часом, який потрібен викладачу на перевірку таких робіт. Важливо, забезпечити у вищих навчальних закладах умови для поточного комп’ютерного тестування знань студентів, це збереже час викладача та забезпечить більшу об’єктивність в оцінюванні. 

2. Потрібно вилучити з вимог до викладача ті вимоги, які не можуть бути забезпечені на практиці, зокрема вимога про оголошення на кожному семінарському чи практичному занятті результатів поточного контролю з дисципліни. Разом з тим, у вищому навчальному закладімають бути забезпечені умови для постійного перегляду студентом його поточних результатів в електронному вигляді чи в іншій спосіб. Так, студент міг би уточнювати власні поточні бали саме під час консультувань у викладача.

3. Для забезпечення належних умов функціонування системи оцінювання у вищій школі потрібно  усунути головну проблему викладача, а саме надмірну його завантаженість. Часто така завантаженість обумовлена відсутністю потрібного аудиторного фонду, що своїм наслідком має ту обставину, що викладач читає протягом дня одну і ту ж лекцію кілька разів. Слід розглянути можливість переходу від часової форми визначення навантаження викладача до визначення навантаження за кількістю студентів, з якими працює викладач. Все це буде потребувати серйозної перебудови приміщень навчальних закладів та будівництва за потреби нових сучасних приміщень. Врешті-решт, в перспективі кожен викладач має бути забезпечений власним кабінетом.

4. Потрібно переглянути практику  проведення контролю залишкових знань (ректорський контроль). Такий контроль має забезпечуватися механізмами, які можуть бути реалізовані без безпосереднього залучення співробітників кафедри, викладачі якої викладали відповідну дисципліну. В такому контролі є сенс лише в тому разі, якщо він буде проводитися у формі комп’ютерного тестування з автоматичним виставлянням балів.

5. Варто розглянути можливість введення форм зовнішнього незалежного оцінювання знань та вмінь студентів. Таке оцінювання має відбуватися по закінченню навчання за відповідною бакалаврською програмою. Так, це питання дискусійне. Однак у такій дискусії ми маємо виходити з усвідомлення того, що суспільство сьогодні не має можливості реально оцінювати рівень підготовки випускників вищих навчальних закладів. Роботодавці часто висловлюють своє незадоволення рівнем підготовки випускників вищих навчальних закладів. За таких умов, мабуть, певну роль у процесі незалежного зовнішнього оцінювання знань та вмінь випускників бакалаврських програм мали б відіграти саме роботодавці. Саме роботодавці мають допомогти з’ясувати, наскільки рівень знань та вмінь випускників вищої школи відповідає запитам роботодавців. Звісно, далеко не завжди це можна та й не завжди потрібно робити, однак рух у цьому напрямку варто розпочати. ЗНО для випускників бакалаврських програм не має бути обов’язковою для ВНЗ, однак якщо ВНЗ розраховує на отримання бюджетного фінансування, то навчальний заклад має бути відкритим для проведення зовнішнього незалежного оцінювання випускників бакалаврських програм. Звісно, існує загроза перетворення такого тестування на докучливе та заформалізоване дійство. Цього потрібно уникати. Самі ВНЗ мають бути зацікавлені в об’єктивному оцінюванні можливостей їх випускників.

Підсумки

Проводячи зміни у системі оцінювання у середній та вищій освіті, ми маємо орієнтуватися на розбудову системи внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти. Об’єктивне оцінювання є важливим елементом таких систем. При цьому пріоритетом має стати визначення спроможності системи освіти забезпечувати належний розвиток учня та студента. Сьогодні ЗНО вже стало вже гарним інструментом, який зв’язує між собою середню та вищу школу. Важливо, щоб надалі ЗНО використовувалося як елемент, який поміж іншого буде допомагати ухвалювати відповідальні  фінансові та управлінські рішення. Потенціал цього інструменту є доволі великим.

Юрій Федорченко, портал «Освітня політика»